У сім’ї Дарини та Ігора місяць тому сталася важлива подія, вони переїхали до нового будинку, двоповерхового та упорядкованого – мрія Дарини. До цього жили у невеликій двокімнатній квартирі у старій п’ятиповерхівці втрьох. Дочка Юля у них зараз доросла, навчається у коледжі на останньому курсі.
У сім’ї збираються святкувати ювілей, двадцять п’ять років спільного життя Ігоря та Дарини, а заразом і новосілля, нехай хоч вже й живуть у новому будинку.
– Мамо-тату, як я рада, що тепер ми живемо в новому будинку, – тараторила дочка, – правда живемо майже за містом і добиратися до коледжу далеко, але все одно чудово, що у нас новий будинок.
Коли Юля засинала у своїй окремій кімнаті на другому поверсі першої ночі, подумала:
– Потрібно загадати бажання: сплю на новому місці, приснись наречений.
Вранці її розбудив батько:
– Дочко прокидайся, ну як тобі спалося на новому місці? Досить валятись, запізнишся на заняття, мама сказала, сніданок готовий. Піднімайся!
Ігор вийшов, а донька потяглася і згадала, що їй таки наснився сон, і навіть наречений, а може й ні, але бачила якогось чоловіка з вусами. Вона хихикнула сама до себе від думок про нареченого і схопилася.
– Молодці таки мої батьки! Такий гарний будинок збудували, меблі нові купили і мені кімнату саме такі, як я хотіла. А наречений у мене неодмінно який буде. Хоч і посварилися ми з Михайлом, та він мені особливо й не подобався. Знайду іншого, кращого, чим він. Ось наприклад, хоч би Андрій. Він завжди дивиться на мене таким поглядом, правда мовчазний, серйозний і трохи сором’язливий, зате красивий.
Вона привела себе в порядок, одяглася і вже зібралася спуститися вниз, а думки про нареченого чомусь крутилися в голові.
– Дуже хочу, щоб мій хлопець був схожим на мого батька. Хочу, щоб він любив мене так само, як батько любить маму, незважаючи на вік та прожиті роки разом.
– Привіт, мамо, а ти вже йдеш?
– Привіт дочко, снідай і не спізнюйся на заняття, я біжу. Так, Ігоре, я сьогодні затримаюсь після роботи, справи у мене, – і швидко втекла.
Батько зітхнув і промовив жартома:
– Ось так дочко, дружина втекла, а я думай, де це вона затримається. Ну, гаразд, зате я ввечері поки не буде її вдома, сховаю сюрприз.
Юля здивовано гляну на батька.
– Ого, що за сюрприз? Скажи тату, я не проговорюсь, обіцяю.
Батько допив чашку кави і загадково глянув на дочку.
– Ти ж знаєш, що наша мама давно хотіла до Туреччини, от я й купив путівку на трьох, де все включено, як і хотіла мати. Поїдемо, як тільки відсвяткуємо наш ювілей та й ти вже закінчуєш навчання.
– Татку, який же ти в мене чудовий, ні найкращий, – схопилася Юля і поцілувала батька в щоку.
– До речі, дочко, а ви з мамою вибрали кафе, де святкуватимемо?
– Ми дивилися заздалегідь, але є ще пара, ось поїдемо і виберемо завтра, ми ввечері з нею домовимося. Ти їдеш на роботу, чи мені на автобус бігти?
– Я пізніше поїду, мені потрібно ще на об’єкт заїхати, щось там загальмувалося будівництво, – відповів батько, він працює в будівельній компанії.
Юля вийшла з дому, автобусна зупинка була неподалік, стояла в оточенні ялинок, їхній будинок теж на околиці лісу. Хоч вже велике котеджне селище, але будинки стоять у лісі, будівельники по максимуму зберегли дерева під час будівництва.
Заняття в коледжі пройшли нормально, правда довелося затриматися їй з подругами з групи, вирушили до парку погуляти, все-таки скоро всі розлучаться, роз’їдуться в різні боки.
– Юля, а ти не знаєш що, подобаєшся Андрію, – запитала Віра, – мені мій Сашко сказав про це, каже, що Андрій соромиться до тебе підійти, знає, як круто ти відшила Михайла.
– Начебто знаю, – невпевнено відповіла вона, – ну а якщо подобаюся, то чого ходить навкруги.
– Ти жвава, рішуча, ось і думає, що теж відішиєш його. А давай я Сашку скажу, що ти не проти зустрічатися з Андрієм. А то так і буде здалеку дивитися на тебе, – посміхаючись, промовила подруга, а Юля погодилася.
Юля їхала додому автобусом після прогулянки у парку, вийшовши на зупинці, вирішила зателефонувати матері, чи скоро вона приїде. Автобус пішов, а Юля діставши телефон, відійшла до дерев із дороги, і раптом почула тихий сміх за ялинками.
– Хтось знайшов затишний куточок, – подумала вона. – Гарне місце для закоханих.
Але раптом її насторожив знайомий сміх, він і переконав її підглянути за закоханими. Розсунувши трохи густі гілки, вона остовпіла. Під ялиною стояла її мати Дарина та незнайомий чоловік. Вони стояли обійнявшись, він щось говорив, а вона сміялася. Юля схвильовано відскочила убік, швидко попрямувавши до будинку. Думки плуталися, вона була приголомшена.
– Як же так? Що вона тут робить, і хто цей чоловік, майже зі сльозами думала вона.
Прибігла додому і зачинилась у своїй кімнаті. Вже за вікном темно, батько постукав і покликав до вечері, вона мовчала. Але потім таки спустилася вниз. Батьки схвильовано дивилися на неї.
– Дочко, що сталося, – запитала мати.
– Голова важка, – відповіла вона, майже нічого не поївши, пішла до себе в кімнату, – а батьки переглянулись.
Юля ніяк не могла заснути. Ця картина стояла у неї перед очима і чим більше вона про це думала, тим сильніше їй хотілося, щоб цього більше не було. Щоб мама була з татом, адже він так її любить.
Під ранок до неї прийшло рішення, для цього вона прийме заходи, простежить ще за ними. У наступні дні приблизно одночасно, вона ще кілька разів бачила матір з чужим чоловіком там же. Цього разу вона простежила, що мати вийшла і попрямувала до будинку, а потім вийшов з-за ялинок чоловік, його машина стояла за зупинкою. Юля швидко попрямувала йому назустріч і «випадково» натрапивши на нього, випустила з рук телефон.
– Ой, вибачте, – промовила вона, а він підняв телефон і подав їй у руки.
– Нічого, з ким не буває, – відповів чоловік із вусами.
– Ну що ви, мені так незручно, налетіла на вас, – виправдовувалася вона щосили.
Так Юля познайомилася з Ігорем, він був того ж віку, що її батьки. Але вона відразу вловила його інтерес до неї і не чинила опір, коли той запропонував їй наступного дня зустрітися. Три зустрічі поспіль Юля морочила голову Ігореві. Гуляли з ним довго, сиділи у кафе. Вона бачила, що телефон Ігоря час від часу дзвенів, але він не відповідав, перевертав його та просив вибачення
– Юля, ми з тобою дорослі люди, може, поїдемо в готель, – запропонував Ігор на четвертому побаченні.
Але Юля, чим більше зустрічалася з ним, тим неприємніший він їй ставав. Повертаючись додому, спостерігала за матір’ю, та була задумлива, комусь дзвонила, але їй ніхто не відповідав.
Наступного разу вона відповіла Ігореві, коли той знову запропонував їй поїхати до готелю.
– Знаєш, Ігоре, давай спочатку познайомлю тебе з моїми батьками, а то якось не довіряю я чоловікам. Я так вихована. Хочу, щоб батьки знали, з ким я проводжу час.
Ігор звичайно не відмовився, йому хотілося якнайшвидше вмовити Юлю, дуже вже вона йому подобалася, молоденька і швидше за все недосвідчена.
– Мамо-тату, я хочу вас познайомити з моїм чоловіком, можливо він навіть потім і одружується зі мною, – батьки переглянулися.
– А ми й не знали, що маєш такі серйозні наміри.
– Завтра він приїде до нас у гості, – сказала дочка, а мати пообіцяла приготувати щось смачне.
Коли у двері подзвонили, батько пішов відчиняти, і побачивши дорослого чоловіка, здивувався, посміхнувся, але простяг руку.
– Ігор, батько Юлі.
– Дуже приємно, Ігорю.
Батько з Ігорем увійшли до кімнати, а мати глянувши на нього, ледве втрималася на ногах, схопилася за спинку стільця, змінилася на обличчі, але невдовзі впоралася з собою. Ігор подумав, що дружина так відреагувала на вік майбутнього зятя.
А Юля, як ні в чому не бувало, посадила Ігоря поряд із собою, попросила залицятися до неї. Сама бачила, як мати дивиться на нього і губи її тремтять. Але Ігор вміло вдав, що абсолютно не знайомий з Дариною, жартував з Ігором, відповідав на його запитання, а на матір Юлі намагався не дивитися.
Через деякий час Юля встала і сказала:
– Ігоре, можна тебе на хвилинку, – вона вийшла з-за столу і за рукав потягла його в коридор.
Ігор, не розуміючи нічого, пішов за нею, батьки залишилися за столом.
– Послухай мене, ти мені неприємний, я тебе ледве переношу, я знаю про тебе та мою маму. Спробуй ще до неї підійти. Зустрічатися я з тобою стала, щоб показати мамі, який ти підлий.
Все це вона сказала спокійно та тихо. Ігор спочатку остовпів, але потім поспішно вийшов з дому. Увійшовши до кімнати, побачила, як батьки дивилися на неї напружено.
– Юлю, що це було? – запитав Ігор.
– А нічого, тату, це була просто помилка. Я раптом різко зрозуміла, що він для мене дуже старий.
– Ну ти даєш, дочко. Я думав, що ти в нас вже доросла, а ти ще наївна, він засміявся і махнув рукою.
Пізніше Юля сиділа, обнявшись із матір’ю.
– Мамо, пробач мені. Я все знала, бачила тебе з цим… Я не хочу, щоб наша сім’я розпалася, тим більше вже через десять днів у вас з татом ювілей.
– Ти все знала, дочко?
– Так, мамо. Тому й наважилася на таке, але лише щоб зберегти нашу родину. Ти зовсім не любиш тата? Мама?
– Ну що, ти Юля. Я просто думала, що нові почуття, щось нове. Взяла собі на думку, що можу ще комусь подобатися. Таке буває, дочко.
– Мамо, ну навіщо тобі це? Адже тато дуже любить тебе.
– І я його люблю, а це, мабуть, була якась помилка, ну яка ж я… Він он ким виявився. Дякую тобі дочка, що розплющила мені очі.
Мамо, а я завжди знала, що мені потрібний наречений такий, як наш тато. І я обов’язково знайду такого ж.
Дарина посміхнулася і промовила:
– Так і буде, дочко! Головне у це вірити.
Дарина засинала в обіймах чоловіка, а в думках дякувала дочці за свій порятунок і долю, яка дозволила їй зрозуміти, що в неї з чоловіком справжнє кохання. Отак буває. Зазвичай батьки застерігають дітей від наслідків. А у разі Дарини, навпаки, донька з добрими намірами хотіла зберегти сім’ю. Це їй вдалося.