Аліна любила весну. Любила, коли після довгої, тяжкої зими місто раптом прокидалося. Сніг покривався непривабливою сірою кіркою і поступово танув, поступаючись місцем першим боязким паросткам. Сонце, наче утомившись ховатися за важкими хмарами, починало світити яскравіше, зігріваючи променями замерзлі вулиці. Аліна закуталася в тонкий шарф і із задоволенням йшла парком. Весняне повітря було просто чудове. Навколо щебетали птахи. На лавках сиділи молоді мами з колисками.
Аліна усміхнулася своїм думкам. Нещодавно вона й сама приєдналася до цього «клубу». Трохи більше трьох років тому у них із Сергієм в житті з’явилося маленьке диво. Улюблена їхня донечка, Настя. Малятко з великими блакитними очима і пухкими щічками.
Вона стала центром їхнього всесвіту. Аліна годинами могла сидіти біля ліжечка, спостерігаючи, як спить її скарб. Сергій теж душі не чув у дочці. Приходячи з роботи, він насамперед мчав до ліжечка. Але Настя росла і треба було якось забезпечувати сім’ю.
Їм іпотеку треба було платити, кредит за машину. І Аліна потихеньку почала працювати з дому. Але робити це було непросто.
— Мамо, мамо, дивися! — Настя, тягла за собою величезного плюшевого зайчика. — Він теж хоче їсти кашку!
Аліна важко відволікала погляд від монітора. Терміни проєкту підтискали, а їй ніяк не виходило сконцентруватися.
— Сонечко, мамі треба попрацювати, — з винною усмішкою промовила вона. – Погодуємо зайчика трохи пізніше?
— Але ж він хоче зараз! — Настя надула губи, а очі почали зрадливо блищати.
— Настя, не вередуй, — у кімнату зайшов Сергій. — Тато погодує зайчика. Іди до мене, моя принцеса.
Сергій підхопив доньку на руки, цмокнув у щоку і відніс на кухню. На ходу почав розповідати якусь смішну історію про зайчика, котрий дуже любив манну кашу. Аліна зітхнула. Добре, хоч у чоловіка відпустка зараз. А ось коли він на роботі, Аліні стає зовсім важко.
Ще й виспатися не завжди виходило.
— Знову не спить? — Сергій сів на ліжку, почувши шум із кухні.
– Угу, – Аліна втомлено потерла очі. — Перша ночі, а в неї, мабуть, друге дихання відкрилося.
– Давай я її вкладу, – Сергій збирався підвестися.
— Ні, Сергію, ти спи. Тобі завтра рано вставати. Я сама.
Але Настя вперто не хотіла засинати. Аліна просиділа з нею до третьої години ночі.
За сніданком Аліна втомлено промовила.
– Я не можу так більше. Дочка, робота… Втомилася я вже.
— Не знаю… Може, твою маму можна попросити допомогти?
– Маму? – Аліна невесело посміхнулася. — Вона у нас жінка зайнята. У неї йога, басейн, іспанська… Ти її знаєш. Їй не до онуки.
— Може, найнямо няню?
– Та яку няню! У нас і так грошей ледве вистачає!
– Ну, слухай. Так далі продовжуватися не може. Може, знайдемо когось недорогого.
Аліна скептично подивилася на чоловіка.
— І де ж ти збирався шукати таку раритетну няню? На сайті оголошень зі знижкою?
—На сайті, не на сайті, а пошукати можна. Треба у знайомих питати.
– Ну, не знаю, – невпевнено простягла Аліна, – гаразд, давай спробуємо.
Увечері, прийшовши з роботи, Сергій із порога радісно повідомив:
– Знайшов! Знайомі порадили. Няню молоду, не дуже досвідчену. Тож вона грошей і не бере багато.
— Ну, не знаю. Якщо досвіду в неї мало, гадаю, може й не треба тоді краще? Не справлятиметься зовсім. Чи, ще гірше, погано поводитиметься з Настею, поки нас немає вдома?
– Припини! — Сергій засміявся. — Я ж тобі говорю, Христина — золота людина! Ми поспілкувалися з нею по телефону.
— Ну гаразд, гаразд, умовив. Поспілкуємось із твоєю Христиною. Коли вона може прийти?
— Завтра ввечері її запросив. Годині о шостій.
Аліна постійно поглядала на годинник, відчуваючи вечірнє знайомство. З одного боку, дуже хотілося, щоб Христина їй сподобалася. Тоді з’явиться шанс нормально повернутися до роботи та й просто трохи відпочити. І все одно вона сумнівалася. А раптом дівчина виявиться безвідповідальною? Чи грубою? Чи не порозуміється з Настею?
Христина прийшла точно у призначений час. Це виявилася мініатюрна дівчина з копицею рудого волосся і великими карими очима. На вигляд їй було не більше 22 років.
— Здрастуйте! — промовила вона, променисто посміхаючись.
— Проходьте, проходьте, — Аліна відступилася, пропускаючи дівчину до квартири. — Ми на вас дуже чекаємо.
Христина увійшла до кімнати. Настя кинула іграшку і тут же сховалась за мамину ногу, з хвилюванням спостерігаючи за гостею.
— А це, знайомся, Настя, — сказала Аліна, сідаючи поруч із донькою навпочіпки. — Настя у нас трохи сором’язлива, — пояснила вона Христині.
— Нічого, — Христина присіла навпочіпки навпроти Насті і простягла їй маленького плюшевого собачку. — Привіт, Настя! Мене звуть Христина. А тебе як звати, я вже знаю. Дивись, який у мене собачка є! Він дуже любить грати. А ти любиш гратись?
Настя невпевнено взяла іграшку і дивилася на Христину.
— Ну що, залишимо дівчаток знайомитись? Ходімо, каву поп’ємо.
Христина та Настя ще близько години провели у дитячій. Потім попрощалися. А коли Христина пішла, Настя без упину, як могла, розповідаєла про нову знайому.
— Ну ось бачиш, — прошепотів Сергій, — я ж тобі казав, що вона чудова!
Аліна й сама це бачила. Христина легко порозумілася з Настею. Та все ж Аліна вирішила погодитися. Тепер можна було нормально вийти на роботу.
Рік пролетів непомітно. Аліна звикла до Христини, як до рідної. Настя душі не чула у своїй няні. Аліна із Сергієм зітхнули спокійно. Нарешті, у них з’явилася можливість жити нормальним життям. Аліна змогла повернутися до роботи, а вечорами вони із чоловіком могли спокійно посидіти, подивитися фільм.
Якось Христина підійшла до Аліни, і та одразу зрозуміла щось серйозне.
— Щось сталося? — стурбовано спитала Аліна.
— Аліна… Послухай… Я вагітна.
Аліна здивувалася. Ось вже не чекала такого повороту.
— Вітаю, — тільки й спромоглася видавити вона.
— Дякую, — тихо відповіла Христина. — Ну, ти розумієш, мабуть. Мені скоро доведеться звільнитися. Я не можу більше працювати. Я б і рада залишитися, але… — плутано заговорила Христина.
– Ні, ні, що ти, – зупинила її Аліна. – Я все розумію. Діти – це не жарти.
Аліна була збентежена. Радіти за Христину зовсім не виходило. Як же це? Знову шукати няню?
Сергій жінку намагався підтримати.
– Не хвилюйся. Знайдемо ми іншу няньку.
Сергій знову знайомих почав питати, та й Аліна осторонь не залишалася. Тільки відповідної людини все ніяк не виходило знайти. То Аліні кандидати не подобалися, то надто дорогі усі були.
Якось, повернувшись додому раніше, ніж звичайно, Аліна почула на кухні приглушені голоси. Вона дослухалася. Це були голоси Христини та Сергія.
Аліна безшумно, навшпиньки, підійшла ближче до кухні. Двері були прочинені, і до неї долітали уривки фраз.
— …Я ж просив тебе… — пролунав схвильований голос Сергія.
— …Не могла… як ти не розумієш… — крізь сльози відповіла Христина.
Аліна відчула, як у неї холонуть руки. Що відбувається? Вона обережно, намагаючись не видати своєї присутності, прочинила двері трохи ширше. На кухні, спиною до неї, стояла Христина. Її плечі дрібно тремтіли. Сергій нервово ходив із кута в куток.
– Ти обіцяла, Христино, – з шипінням вимовив Сергій. — Ти сама казала, що це не проблема, що ти розберешся.
— А що мені було робити? – Христина відповідала крізь сльози. — Ти міг і сам зрозуміти, що я не зможу… Це не так просто, як ти гадаєш.
— Зробила б ти процедуру і не було б у нас проблем! Продовжила б працювати, і ніхто нічого не дізнався б. І ось тільки спробуй Аліні правду розповісти.
У Аліни підкосилися ноги. Світ звалився відразу. Так ось у чому річ! Значить, це Сергій батько дитини Христини! Отже, весь цей час, поки Аліна довіряла їй найдорожче… Вважала Христину чи не членом сім’ї, та…
Христина схлипнула.
— А ось і розкажу! Ти казав, що любиш, а сам…
— А що ти думала? Що я все кину заради тебе? Аліна все одно тобі не повірить.
– А ось і повірить! — Голос Аліни тремтів від обурення. Христина та Сергій обернулися.
Сергій, запинаючись, почав щось белькотіти. Мовляв, він просто схибив і це нічого не означає. Але Аліна не слухала.
— Забирайтеся! Обидва! — гукнула вона, показуючи на двері.
Аліна не знала, скільки вона так просиділа, але прийшла в себе, що хтось легенько смикав її за плече. Піднявши очі, вона побачила Настю.
— Мамо, ти чого плачеш? – Прошепотіла Настя.
І в цей момент Аліна зрозуміла, що не може собі дозволити розкиснути. Вона має бути сильною. Заради доньки.
— Все добре, моя гарна, — Аліна витерла сльози та посміхнулася.
Заради Насті вона завжди боротиметься. І жодна зрада її не зломить.