До весілля залишалося лише два тижні, і Олексій не знав, що йому робити. Як зізнатися своїй нареченій Марині в тому, що він не хоче одружитися з нею, тому що закохався в іншу дівчину…
Він і не уявляв, що таке можливе. Ніколи не вірив у кохання з першого погляду, вважав це вигадкою… І раптом ця сама ситуація трапилася з ним…
З Мариною Олексій зустрічався вже майже п’ять років. Познайомилися вони ще під час навчання в інституті. Олексій тоді був на третьому курсі, Марина на другому. Покохали один одного молоді люди не одразу. Спочатку просто перетиналися в спільній компанії, стосунки були дружніми.
Але одного разу Марина запросила Олексія на свій день народження, і того дня він подивився на неї іншими очима. До того ж він розлучився зі своєю дівчиною Ольгою, і знову був вільним…
Молодий чоловік почав доглядати Марину, і його симпатія виявилася взаємною. Почався роман… Після закінчення вузу Олексій пішов служити, а Марина віддано на нього чекала. Ніхто з близьких і друзів не сумнівався, що стосунки цієї красивої молодої пари закінчаться весіллям.
Батьки Олексія дуже тепло ставилися до обраниці сина, а батькам Марини подобався Олексій. І коли молоді люди повідомили про те, що подали заяву до ЗАГСу, всі були тільки раді і почали готуватися до весілля.
І Олексій, і Марина на той час вже твердо стояли на ногах, в обох була робота, і після весілля вони планували винаймати квартиру, щоб жити окремо від батьків, будувати свою родину. А в майбутньому можна буде і про іпотеку подумати. Тим більше, що батьки обіцяли допомогти зібрати гроші на початковий внесок.
Здавалося, почуття Олексія та Марини перевірені часом, все-таки п’ять років – це дуже пристойний термін для того, щоб дізнатися один одного та розуміти, що вони хочуть бути разом завжди, хочуть стати сім’єю.
І раптом випадкова зустріч перевернула в житті Олексія все з ніг на голову.
Того дня він повертався з роботи автобусом, оскільки напередодні відігнав свою машину в автосервіс. Чоловік досить байдуже дивився у вікно, коли раптом на зупинці побачив її.
Він застиг, обличчя незнайомки сподобалося молодому чоловікові настільки, що він одразу вийшов з автобуса, незважаючи на те, що це була не його зупинка.
– Добрий вечір, – сказав він, підійшовши до дівчини.
У цей момент Олексій не впізнавав себе. Ніколи до цього він не знайомився із дівчиною на вулиці. І крім того вважав себе занадто сором’язливим для такого знайомства.
– Добрий вечір, – відповіла чудова незнайомка, і Олексію здалося, що він зник у її синіх очах.
– Вибачте, я сам не розумію, що відбувається, – чесно зізнався юнак. – Але можу я дізнатися ваше ім’я.
– Світлана.
– А я Олексій… Ви який автобус чекаєте?
– Сорок перший…
– Вам далеко їхати?
– П’ять зупинок…
– Я можу вас проводити?
– Навіщо? – Здивувалася дівчина. – Вам теж потрібний сорок перший автобус?
– Ні, двадцять шостий.
– Вибачте, я не розумію…
– Просто якщо ви зараз поїдете, і я ніколи вас більше не побачу… я собі цього не пробачу… Я не знаю, що відбувається. Чесно. Побачив вас у вікно, і зрозумів, що не можу проїхати повз. Вийшов із автобуса…
Світлані Олексій теж дуже сподобався, і саме тому вона так легко погодилася познайомитися з ним, назвавши своє ім’я. І ніби прочитавши її думки, Олексій продовжив:
– Зі мною це вперше, ви не подумайте нічого поганого… Я жодного разу не знайомився з дівчиною на вулиці. Просто до цього мені ніхто так сильно не подобався, як ви…
– А ось і мій автобус, – сказала Світлана.
Олексій, незважаючи на те, що не отримав від дівчини ствердної відповіді, заскочив до автобуса слідом за нею.
Що я роблю, думав він при цьому. У мене є Марина, у нас незабаром весілля… Навіщо я це все роблю? Куди я їду? Що взагалі відбувається… Молода людина ставила собі запитання і не могла відповісти на них… І тільки душа підказувала йому, що він чинить правильно…
Коли Світлана вийшла з автобуса, Олексій вийшов за нею, наздогнав дівчину та спитав:
– Світлана, вибачте, а чи можу я попросити ваш номер телефону? Дуже хотів би зателефонувати вам і поспілкуватися… Хоча я прямо зараз хотів би запросити вас на побачення.
– Прямо зараз не можу, мене вдома чекають.
– Тільки не кажіть, що чоловік чекає… – захвилювався Олексій.
Що він робить! Причепився до дівчини, навіть не з’ясувавши, чи вільна вона.
– Ні, не чоловік, – відповіла Світлана. – Я незаміжня. Мама чекає. Вона занедужала, а я купила їй все необхідне і зараз до неї везу.
– Ух … – видихнув Олексій, відчувши явне полегшення. – Сподіваюся, з мамою нічого серйозного?
– Я також сподіваюся. Але начебто, звичайне нездужання.
– Тож як щодо номера телефону?
– Не знаю, – знизала плечима Світлана, сумніваючись, чи варто давати свій номер цьому молодому чоловікові.
– Будь ласка! – мало не благав Олексій.
– Добре, – кивнула дівчина і продиктувала свій номер.
Олексій одразу ж ввів його в телефонну книжку і зробив дзвінок, щоб у Світлани визначився його номер телефону.
– Щоб дізнатися мій номер, вам зовсім необов’язково було їхати зі мною в автобусі. Могли б спитати ще там, на зупинці.
– Але я мав щастя милуватися вами довше…
– Дивний ви якийсь, – знизала плечима Світлана. – Ось мій дім. До побачення, Олексію.
– До побачення… – відповів молодик, у цей момент він і сам собі здавався дивним…
Світлані він зателефонував цього ж вечора, і вони проговорили близько двох годин… А після цієї розмови Олексій зрозумів, що він весь час думає про Світлану і мріє побачитися з нею знову… А ось про свою наречену Марину не думає взагалі, і від усвідомлення цього йому стало страшенно ніяково… Ось це він влип, і що тепер робити?
Спробувати викинути з голови Світлану, одружитися з Мариною і будувати своє життя з нею… Йому це здавалося майже неможливим… Було таке відчуття, що Світлану він знає вже багато років, а з Мариною нещодавно познайомився…
Адже все було з точністю до навпаки … Це з Мариною його пов’язують багаторічні відносини, а зі Світлою він тільки-но познайомився …
У неділю Олексій зустрівся зі Світланою, вони півдня гуляли містом, а потім повечеряли в кафе, і молодик зрозумів, що закохався в цю дівчину… Закохався так, що всі його почуття до Марини миттєво пропали… Зараз йому здавалося, що й не було вже цих почуттів. Просто вони з Мариною настільки звикли бути разом.
Точніше, він звик. Марина досі його любить … Як він скаже їй про те, що не хоче одружитися? Він же зробить їй важко… Марина не заслужила цього… А якщо він розірве тільки стосунки зі Світланою заради Марини, що саме зароджуються, то сам буде дуже нещасний… Ну чому все так складно…
Олексія тішило лише одне. Останніми днями Марина не дзвонила йому. І він їй не дзвонив. Тому що йому було дуже соромно і ніяково перед нею. А Марина не дзвонила, мабуть, тому, що була цілком і повністю поглинута приготуванням до весільної урочистості.
А час йшов, до весілля залишалося всього нічого, і відтягувати розмову з Мариною Олексій більше не міг … Зрештою, це нечесно по відношенню до неї. У нього вже почався роман з іншою дівчиною, і виходить, що він обманює свою наречену.
– Привіт, – сказав Олексій, коли Марина відповіла на його дзвінок. – Мені треба поговорити з тобою, коли можемо побачитись?
– У мене теж до тебе розмова, – відповіла дівчина. – Давай сьогодні зустрінемося. Можеш під’їхати до мого будинку? Я спущусь, і ми прогуляємось…
– Так, звичайно, я…
Олексій почував себе останнім негідником, коли їхав на зустріч із Мариною… Вона, напевно, хоче обговорити з ним майбутнє весілля. Марина в основному сама всім займалася, Олексій відразу сказав, що повністю їй довіряє… Але вона все одно радилася з ним перш, ніж прийняти якесь рішення щодо весільної урочистості… От і зараз хоче порадитися…
А він готує їй такий неприємний сюрприз… Олексій так картав себе в цей момент, але розумів, що не може зробити інакше… Його почуття вже належали іншій дівчині, і змінити це було неможливо…
– Чудово виглядаєш, – сказав Олексій, коли Марина вийшла з під’їзду. Дівчина і, правда, була дуже гарна.
– Дякую, – відповіла вона… – Олексію, не хочу ходити навколо, і мені страшенно соромно перед тобою… Але нам треба скасувати весілля…
– Як це? – здивувався молодик, ледве стримуючи радість…
Марина сама пропонує скасувати весілля, але чому? Невже якось дізналася про його стосунки зі Світланою? Можливо, хтось із знайомих бачив їх разом і повідомив Марині… Що ж, так навіть краще…
– Олексію, я дуже винна перед тобою. Дуже-дуже… – тим часом продовжила Марина. – Але я не люблю тебе більше… Я не знаю, як це сталося… Загалом, я зустріла чоловіка, в якого була закохана на першому курсі інституту… Ми з ним тоді посварилися, а потім Ігор поїхав… Загалом, я думала, що давно забула його… А днями він повернувся до нашого міста і сам зателефонував мені… Ми зустрілися, і я зрозуміла, що так його і не забула… Моє кохання просто заснуло, але воно не пройшло… Пробач мені, Олексію, ти чудовий, але обманювати тебе я не хочу… І заміж за тебе вийти не можу… Я люблю Ігоря.
– Марино, я тебе обожнюю! – вигукнув Олексій. – Ти диво! Як я щасливий це все чути!
– Олексію, ти чого? – здивувалася такою дивною реакцією молодика Марина. – Ти щасливий, що я хочу розлучитися з тобою?
- Так! – вигукнув Олексій. – Марино, я теж покохав іншу дівчину. Познайомився з нею нещодавно та закохався з першого погляду. І не знав, як сказати тобі про це…
– Ого, ось це поворот! – усміхнулася Марина. – І я вся переживала, почувала себе такою зрадницею… Олексію, невже таке буває? Кому розкажи, не повірять…
– Виходить, буває… Залишимось друзями?
– Звичайно… Батьки тільки засмутяться, я своїм ще не казала…
– І я своїм теж не говорив… Нічого, я думаю, що вони зрозуміють, тим більше, що це наше з тобою спільне рішенняня…
Через півроку Олексій одружився зі Світланою, а трохи раніше Марина вийшла заміж за Ігоря. Обидві пари щасливі… А в житті, правда, чого тільки не буває…