Ольга була у магазині, коли їй зателефонувала сусідка.
— Оля, привіт. Тут у вас під дверима шумить якась жінка, каже у гості приїхала, а ви не відчиняєте.
— Здрастуйте, Ніна Вікторівна. Ми не чекали на гостей, дивно. Скажіть їй, будь ласка, що скоро приїду.
Поки їхала додому, Ольга думала, хто ж це може бути. Гості приїжджали до них нечасто, і то, за домовленістю, а найголовніше – заздалегідь повідомляли.
Ольга вийшла з ліфта з двома пакетами та побачила біля своїх дверей незнайому жінку, приблизно шістдесят років. Невисокого зросту, повненька, в квітчастій сукні. Поруч із нею стояв хлопець, худий, високий, у окулярах. На підлозі стояла пухка сумка.
— Здрастуйте. Ви до нас?
— Ось так ви зустрічаєте гостей, значить? Так, ми до вас. Тамара Петрівна дала адресу і сказала, що Ігор допоможе моєму хлопчику.
Жінка махнула рукою у бік хлопця.
— Нічого не казала Тамара Петрівна про вас.
— Ігореві говорила, мабуть. Він же її син. А ти невістка.
— Взагалі то ми разом з ним тут живемо. Ну, проходьте…
Ольга відчинила двері, жінка підштовхнула хлопця вперед і слідом зайшла. Ольга була розгублена. Ігор на роботі і що їй робити з цими людьми?
— Мене звуть Валентина Миколаївна, я хрещена Ігоря. Можна просто тітка Валя. А це мій онук Стас. А ти Ольга, я так розумію. Тамарочка часто розповідає про вас. Ображена вона, що на весілля не запросили, як ви могли так вчинити з мамою?
— Ми не мали весілля, просто розписалися і все, ми нікого не кликали.
— Ех, в наш час так було не прийнято. Так де тут у вас туалет?
Ольга провела її в туалет і повернулася на кухню, розвантажувала пакети. Хлопець скромно сидів на стільці.
— Ви вибачте, що так сталося. Бабуся сказала, що ви нас чекаєте.
— Та незрозуміла ситуація, звісно…
Ольга не знала, як поводитися з цими людьми. Вона вийшла на балкон і зателефонувала до чоловіка.
— Ігоре, тут якась тітка Валя з онуком приїхала, каже, твоя мама попередити мала. А ще вона твоя хрещена. Ти знаєш?
— Вперше чую. Мама у своєму репертуарі. Хресну свою я не бачив жодного разу, але таке ім’я пам’ятаю, мама начебто спілкується з нею. Вони поїхали з нашого села, коли я був маленьким. Я зараз подзвоню мамі, розберуся.
— Добре, чекаю на тебе додому.
Коли Ольга зайшла на кухню, побачила, як тітка Валя діловито розставляє чашки, наливає в чайник воду.
— Ми з дороги голодні, чаю можна попити?
— Я зараз вечерю готуватиму. Плов. Зачекайте трохи.
— Зачекаємо, звісно. Але спершу чай. Ну, розказуйте, як живеться у великому місті? Тамара казала, що Ігор мільйони тут заробляє. Айтішник прибуткова професія. Ось Стаса і вирішила прилаштувати, Тамара сказала, Ігор його до себе візьме програмістом або як це називається…
Ольга здивовано глянула на жінку. Оце новини… Тамара Петрівна все вирішила. А Ігор навіть не знає.
— Бабуся, ти казала, що Ігор допоможе влаштуватись у ресторан кухарем! До чого тут айтішник? — Стас аж підскочив із стільця.
– Заспокойся, Стасе. Про кухаря забудь, нісенітниці це все. Мільйонів не заробиш. Ігор навчить тебе всьому, і машина буде потім своя, і квартира. Ще й бабусі залишиться на гостинець.
І гостя голосно засміялася, тремтячи всім тілом.
— Ви розумієте, я їхав сюди, бо бабусі пообіцяли, що допоможуть мені з роботою. Там, де я живу роботи зовсім нема, я завжди в місті жити мріяв. В мене батьки гулящі, бабуся займалася вихованням. Я закінчив коледж, на кухаря навчався, це моє покликання, а не програми писати.
– Багато ти розумієш! Бабусю слухати треба! Глянь ось, як люди живуть, у центрі квартира, грошей повно, за кордон їздять. А кухарі живуть так хіба? Оля, а чому у вас дітей нема? Пора б вже народити, годинник — то цокає…
Тут прийшов Ігор.
— Ой, хрещеник, ти такий великий вже! Адже я тебе пам’ятаю маленьким зовсім! Пам’ятаєш тітку Валю, свою другу маму?
— Здрастуйте. На жаль, вас не пам’ятаю. Подзвонив мамі, вона сказала, що не стала мене попереджати про ваш візит, сюрприз зробила. Сюрприз вдався, звісно. Але річ у тому, що я нічим не можу допомогти вашому онукові. Ми не беремо на роботу недосвідчених, без освіти.
— Та я й не в курсі був, ви вже вибачте. Я роботу кухаря шукати приїхав. Бабуся сказала, ви допоможете. Бабусю, нам час, підемо…
– Куди підемо? Ніч у дворі! Переночуємо, а завтра видно буде. У них он дві кімнати, помістимося вже якось. Хрещену маму не образять. Оля плов зібралася готувати саме…
У розмову вступила Оля.
— Пропоную такий варіант. Ви вечеряєте, і я допоможу вам розміститися в орендованій квартирі, в нашому будинку подобово здають кілька людей. У нас ви не залишитеся. У спальні спимо ми, а у вітальні диван не розкладається.
— А скільки ж коштує переночувати у тій квартирі? Дорого, мабуть, я не розраховувала на додаткові витрати. Мені ще додому їхати, і Стасу гроші потрібні будуть.
– Недорого беруть, не переживайте. Ми з Ігорем сплатимо. Але одну ніч тільки. Враховуючи всю ситуацію, Тамара Петрівна некрасиво вчинила, звісно…
— А можна я приготую плов, У мене добре він виходить. А ви відпочиньте поки що. А потім ми підемо, — раптом запропонував Стас. Ольга погодилася. Вона не любила готувати та й хлопець кухар, нехай покаже майстерність.
Ольга віддала йому продукти, і вони пішли у вітальню, Стас почав готувати.
— Ігоре, ти вже не ображайся. Ми люди прості, сільські. У нас так заведено, всіх приймаємо. Тамара так тебе хвалила, каже, дуже розумний, але додому рідко їздить, у місті влаштувався зовсім. Ми з нею по телефону часто розмовляємо.
— Так безглуздо вийшло, звичайно. Мама не повинна була нишком вирішувати такі речі. А хлопець добрий у вас.
— Ой, мати його гульбане, батько покинув, на собі тягну хлопця. Хотіла, щоб він людиною став…
Приготувавши плов, Стас запросив усіх на кухню. Ольга поставила тарілки. Плов виявився дуже смачним.
— Стасе, у тебе реально талант. Дякую, дуже смачно.
Стас збентежився.
— Знаєш що, я зараз подзвоню знайомому, він ресторан тримає, спитаю, чи не потрібні їм працівники.
Ігор вийшов із кімнати, і зайшов за кілька хвилин.
— Стасе, тобі пощастило. Їм якраз потрібний працівник. Помічник кухаря. І кімнату в гуртожитку тобі знайдуть.
– Дякую вам велике! Я так радий…
Повечерявши, Ольга відвела тітку Валю зі Стасом на орендовану квартиру, заздалегідь зателефонувавши господині. На щастя, квартира була вільна.
Наступного дня Ігор відвіз Стаса до ресторану, познайомивши з другом. Тому хлопець сподобався, і він пообіцяв допомагати йому. Ігор був радий допомогти.
Тітку Валю відвіз на вокзал, і та зі спокійною душею поїхала додому. Ігор видихнув. Гості, яких не чекаєш, не завжди на радість. Але тут стало шкода хлопця.
– Алло, мамо, привіт. Хочу попросити тебе більше не надсилати до нас нікого. Будь ласка. Я не люблю подібних сюрпризів.
— Синку, Валя подзвонила мені, розповіла, що ти допоміг онукові, і їх добре прийняли. Вона залишилася дуже задоволеною. Ти не підвів мене.
– А ось ти мене підвела. Так не можна робити. Розумієш? Гості мають бути на радість. А не так… Я не можу всім допомагати, і не хочу. Стас – виняток. Тож більше жодних сюрпризів.
— Добре, синку, не сварися. Я не могла відмовити Валі.
Мама обіцянку свою виконала, більше не було непроханих гостей від неї.
Стас показав себе з найкращого боку на роботі, і згодом став шеф-кухарем. Іноді Ігор з Ольгою приходили до ресторану, де він працював, і він пригощав їх за свій рахунок. На знак вдячності та подяки.