Ганна втомлено опустилася на старенький диван, масажуючи ниючі після довгої зміни ноги. Робота медсестрою вимотувала, але подітися було нікуди – хтось має оплачувати рахунки. Погляд Ганни ковзнув по обшарпаних стінах їхньої маленької двокімнатної квартири. Ремонт давно просився, але щоразу були важливіші витрати.
– Сергію, ти вдома? – гукнула Ганна, прислухаючись до звуків у квартирі.
– Так, на кухні, – долинув голос чоловіка.
Ганна пройшла на кухню, де Сергій сидів, уткнувшись у телефон. Судячи з зосередженого виразу обличчя, він явно грав ігри в телефоні.
– Як минув день? – спитала Ганна, відкриваючи холодильник і морщачись від його напівпорожнього вигляду.
– Нормально, – розсіяно відповів Сергій, не відводячи погляду від екрану.
Ганна зітхнула. Останнім часом розмови з чоловіком зводилися до односкладових фраз. Сергій працював водієм маршрутки. Чоловік постійно скаржився на низьку зарплату, але не намагався щось змінити.
– Слухай, Ганно, – раптом пожвавішав Сергій. – У тебе не буде тисячі до зарплати? Бо мені на бензин не вистачає.
Ганна насупилась. Це вже входило в систему – Сергій постійно просив у неї гроші. Спочатку вона не надавала цьому значення, але зараз це починало її непокоїти.
– Сергію, у нас же вчора була заралата. Куди ти вже все витратив?
Сергій якось дивно смикнувся і відвів очі:
– Так, по дрібницях розійшлося. Ти знаєш, як зараз все дорого.
Ганна мовчки дістала гаманець і простягла чоловікові гроші. Сергій схопив її з якоюсь неприродною поспішністю і одразу сховав у кишеню.
– Дякую, кохана. Я поверну, як тільки зможу.
Ганна кивнула, але тривога розросталася всередині. Щось було негаразд. Але поки що Ганна не могла докопатися до правди.
Наступного ранку Ганна мчалася на роботу. Дівчина пробігала повз стоянку маршруток. Слух зачепився за голос чоловіка. Ганна майже гукнула чоловіка. Але щось у тоні Сергія її насторожило.
– Розумію, – тон Сергія був нервовим. – Але де ж взяти таку суму? Мені потрібно ще трохи часу.
Чоловікові відповів грубий голос:
– Часу нема. Бос не любить чекати. Дивись, або повертаєш гроші через тиждень, або чекай на проблеми. Зрозумів?
У Ганни по спині пробіг холодок. “Про які гроші йдеться? І хто цей бос?”
– Я все поверну, слово честі, – майже благав Сергій. – Мені просто потрібно трохи більше часу. У мене є план…
– Твої плани нас не цікавлять, – зупинив його співрозмовник. – Гроші. За тиждень. Інакше буде інша розмова.
Ганна почула кроки, що віддалялися. На душі було хвилююче. Вона швидко відійшла від кута, вдаючи, що щойно підійшла.
– Сергію! – гукнула вона чоловіка, намагаючись, щоб голос звучав як завжди.
Сергій здригнувся і обернувся. На його обличчі промайнув дивний вираз – суміш хвилювання та провини.
– Ганно? Ти чого тут?
– Та ось, на роботу йду, – Ганна постаралася посміхнутися. – Вирішила тебе відвідати. Ось тримай, ти забув обід. Все гаразд?
– Так-так, все нормально, – надто поспішно відповів Сергій. – Ти це… йди, бо на роботу запізнишся.
Ганна кивнула і пішла далі, відчуваючи, як усередині все стискається від поганого передчуття. “Що приховує Сергій? І у що він вляпався?”
Весь день Ганна важко працювала, думки весь час поверталися до слів чоловіка. Увечері дівчина повернулася додому та застала Сергію на кухні. Перед ним височіло стос паперів.
– Вже повернулася? – запитав Сергій. – Як день минув?
– Нормально, – відповіла Ганна, уважно дивлячись на чоловіка. – А що це за папери?
– А, це? – Сергій якось метушливо зібрав аркуші. – Та так, нісенітниця. Слухай, Ганно, тут таке діло…
Він зам’явся, явно підбираючи слова. Ганна відчула, як усередині все застигло в очікуванні.
– Загалом тут треба дещо підписати, – нарешті видавив Сергій. – Просто формальність, нічого серйозного.
– Що підписати? – насторожено спитала Ганна.
Сергій простяг їй документи, усміхаючись якось дивно:
– Кохана, підпиши ці документи, це для твого ж добра.
Ганна підхопила документи та вчиталася у слова. З кожною секундою очі дівчини дедалі більше розширювалися від прочитаного. Це був договір про продаж їхньої квартири.
– Сергію, що це означає? – голос Ганни тремтів від ледь стримуваного невдоволення.
– Ганно, ну це просто… – Сергій явно захвилювався. – Розумієш, нам потрібні гроші. Багато грошей. А ця квартира… ну вона ж стара, ремонту потребує. Ми продамо її, купимо щось поменше, а на різницю…
– На різницю, що? – зупинила його Ганна. – Віддаси борги?
Сергій застиг:
– Ти… ти знаєш?
– Я чула твою розмову вранці, – Ганна відчула, як до очей підступають сльози. – Сергію, у що ти вляпався?
Чоловік важко опустився на стілець, обхопивши голову руками:
– Я хотів якнайкраще, Ганно. Слово честі. Просто… всі ці борги, постійна нестача грошей. Я думав, що зможу швидко заробити і все виправити.
– Заробити, як? – Ганна відчувала, як усередині наростає хвилювання.
– Була одна схема… – Сергій говорив, не зводячи очей. – Із перевезеннями. Обіцяли великі гроші, я й повівся. Взяв у борг у однієї людини, щоб почати справу. А потім все пішло не за планом.
Ганна насилу продовжувала слухати чоловіка. Світ навколо дівчини руйнувався. Ганну зрадила людина, яку вона любила, довіряла. Сергій змінився, до того ж кардинально.
– І тепер потрібно продати квартиру, щоби розплатиться з боргами? – тихо спитала Ганна. – Чому ти зі мною не порадився, перш ніж влипати в неприємну історію?
Сергій кивнув, не підводячи голови:
– Я намагався заради нас. Але не вийшло… Я не маю іншого виходу, Ганно. Ці люди… вони не жартують. Якщо я не поверну гроші…
– А ти подумав про мене? – голос Ганни тремтів від образи. – Про те, що ця квартира – єдине, що ми маємо? Що дісталося мені від бабусі?
– Ганно, я все поверну, слово честі, – Сергій нарешті підняв очі, повні благання. – Просто підпиши. Інакше нам обом буде погано.
Ганна відчула, як усередині все стислося. Жінка відсахнулася від чоловіка, наче від чужої людини.
– Ні, Сергію. Я нічого не підпишу, – твердо сказала Ганна, дивуючись власним спокоєм. – І ти зараз же розповіси мені всю правду, кожну деталь.
Наступну годинуГанна слухала плутану розповідь чоловіка про його невдалі спроби швидко розбагатіти, про борги. З кожним словом Сергія жінка відчувала, як руйнується їхнє спільне майбутнє.
Нарешті, розповідь Сергія добігла кінця. У квартирі зависла важка тиша. Ганна здивовано дивилася на Сергія. Ганна перестала впізнавати чоловіка, з яким прожила п’ять років у шлюбі.
– Мені треба подумати, – тихо зізналася Ганна. – Збери поки що речі. Тобі краще піти.
– Куди? – розгублено спитав Сергій.
– До батьків, до друзів – мені байдуже. Головне – не тут.
Сергій хотів щось заперечити. Але обличчя Ганни не давало простору компромісам. Чоловік кинув на Ганну жалібний погляд. Але дівчина не піддалася. Вже за годину Сергій покинув квартиру.
Залишившись сама, Ганна нарешті дозволила собі розплакатися. Вся напруга останніх годин вилилася в потік гірких сліз. Але навіть крізь ридання у голові Ганни вже формувався план дій.
Вранці Ганна піднялася з ліжка втомленою. Вона набрала номер двоюрідного брата. Максим працював юристом.
– Максиме, потрібна твоя допомога, – без передмов почала Ганна, – Терміново.
Невдовзі Ганна та Максим зустрілися у кафе. Дівчина розповіла всю історію. Максим покивав, а потім сказав:
– Значить так. Насамперед подаємо на розлучення. Потім розпочнемо процес поділу майна. Квартира дісталася тобі до шлюбу, тож Сергій на неї прав не має. Але треба діяти швидко, поки він не наробив ще більших необдуманих рішень.
Наступні дні минули, як у тумані. Ганна, взявши відпустку на роботі, металася між різними інстанціями, підписуючи папери та збираючи документи. Максим був поруч, спрямовуючи та підтримуючи сестру.
Сергій постійно намагався зв’язатися із дружиною. Але Ганна не відповідала. Дівчина все добре обміркувавши, вирішила поговорити із чоловіком на нейтральній території:
– Я подала на розлучення, Сергію.
– Ганно, прошу! Не роби цього – просив Сергій. – Я все виправлю, клянусь!
– Пізно, Сергію, – сказала Ганна. – Ти все зруйнував сам. Тепер розбирайся зі своїми проблемами самостійно.
Вони проговорили довго, але рішення дівчини не змінилося.
Через тиждень Ганна отримала повідомлення від незнайомого номера: “Ти підписала папери? Час спливає.”
В Ганни всередині все стислося. Дівчина надіслала повідомлення Максиму.
– Не хвилюйся, – заспокоїв брат. – Я вже написав заяву. Тепер ці хлопці добре подумають, перш ніж знову писати моїй сестрі.
Ганна була рада, що Максим настільки впевнений у успіху. Але дівчина вирішила щось зробити самостійно. Ганна замінила замки і попросила сусідку доглядати квартиру, поки її немає.
Минув місяць. Шлюбний процес був у самому розпалі. Сергій нарешті усвідомив, що втрачає все. І тоді майже колишній чоловік вирішив оскаржити рішення Ганни. Навіть батьки Сергія підключилися:
– Він просто заплутався, – говорила Сергієва мати зі сльозами на очах. – Він виправиться, ось побачиш.
Але Ганна була непохитна. Сергій зруйнував шлюб, довіру та повагу своїми руками.
Ганна всіма силами намагалася відволіктися від поганих думок. Та й додаткові гроші були потрібні. Тож Ганна почала допомагати сусідам: робила перев’язки, міряла тиск. Незабаром у Ганни з’явилися постійні клієнти. А зароблені гроші приємно гріли душу.
Ганна поверталася додому із роботи. Дівчина застигла, побачивши біля під’їзду колишнього чоловіка. Сергій дивився просто на Ганну.
– Стривай, не тікай, – Сергій зупинився, побачивши, як сіпнулася колишня дружина. – Давай, просто поговоримо?
– Нема про що, Сергію, – Ганна намагалася обійти чоловіка. – Все скінчено.
– Але все змінилося! – вигукнув Сергій. – Я знайшов постійну роботу, сплачую борги! Дай ще один шанс, прошу!
Ганна подивилася на колишнього чоловіка. В його очах читалася щире благання, але Ганна вже не могла повірити йому.
– Вибач, Сергію, – тихо сказала вона. – Але я більше не можу тобі довіряти. Ти мало не позбавив мене даху над головою. Я не можу ризикувати знову.
Ганна різко відчинила двері під’їзду, залишивши Сергію одного. У квартирі Ганна довго дивилася у вікно. Дівчина спостерігала, як поступово зникає у темряві постать Сергія.
Минуло півроку. Розлучення було оформлене, квартира офіційно залишилася за Ганною. Життя поступово налагоджувалося. Ганна навіть почала робити ремонт у квартирі – невеликий, але такий довгоочікуваний.
Якось, фарбуючи стіни у вітальні, Ганна знайшла за старими шпалерами конверт. Усередині були старі фотографії та листи її бабусі.
“Дорога моя внучка, – писала бабуся. – Знай, що ця квартира – не просто стіни. Це твоя фортеця, твоя опора в житті. Бережи її і нікому не дозволяй відібрати в тебе те, що належить тобі по праву.”
Ганна притиснула листа до грудей. Сльози котилися по щоках. Ганна зрозуміла, що мало не зробила грандіозну помилку. Вона пишалася собою, що змогла відстояти квартиру і не повелася на вмовляння колишнього.
Того вечора Ганна перестала фарбувати стіни. Згодом дівчина розмістилася на кухні. Вона відкрила чистий текстовий документ на ноутбуці. Пальці Ганни почали пурхати над клавіатурою. Ганна писала історію – свою історію – про довіру, зраду та здобуття себе.
«Я навчилася любити та цінувати себе, – писала Ганна. – І тепер нікому не дозволю заважати. Ніхто не має права контролювати моє життя, майно».
Ганна відкинулася на спинку стільця і глибоко зітхнула. За вікном був майже світанок – початок нового дня та нового розділу у її житті. Життя, в якому вона сама була господаркою своєї долі.
Телефон завібрував – надійшло повідомлення від Максима: “Як справи, сестричка? Може, зустрінемося у вихідні?”
Ганна посміхнулася. “Так, життя продовжується”. І тепер вона точно знала, що впорається з усім, хоч би що приготувала їй доля.
Закривши ноутбук, Ганна підійшла до вікна. Місто прокидалося, наповнюючись ранковою метушнею. Десь там, у цьому потоці людей, був і Сергій – зі своїми проблемами та боргами. Але то була вже не її турбота. Тепер вона стала впевненою та незалежною. Ганна знала, що варта більшого. Ганна провела рукою по свіжо пофарбованій стіні.
– Дякую, бабусю, – прошепотіла Ганна, дивлячись на стару фотографію. – Я зберегла і подарунок, і знайшла себе.
З цими думками Ганна почала збиратися на роботу. Попереду був новий день, повний можливостей та надій. І вона була готова зустріти його з відкритою душею та ясним розумом.