– Це ще що таке? – тихо прошепотіла Ірина, коли витягла з пилососа предмет, який агрегат засмоктав у трубу разом з пилом.
– Ах ти ж… Та я ж тобі… – пробурмотіла жінка оглядаючи знахідку.
Ці слова були адресовані коханому чоловікові. Втім, уже не особливо й коханому. Кохання – воно миттєво минає, коли знаходиш за диваном у вітальні жіночу білизну, причому явно не твою власну!
Був би чоловік зараз удома, то сусідам ще кілька місяців було б, що обговорити у дворі на лавці.
Але Андрій якраз сьогодні поїхав на роботу, а значить обурення можна було виказати тільки найкращій подрузі.
Ось тільки слухати слова типу «я ж тобі говорила» зараз Ірина не мала ані сил ані бажання. Хоча та давно говорила, що чоловік Іри, можливо, їй невірний. Мовляв, вона добре бачить мужиків.
Особисте життя Вікторії, на відміну від самої Ірини, почалося дуже рано, ще у старшій школі.
Тому на подругу можна було покладатися у питаннях стосунків і знань про особливості протилежної статі.
Вікторія до своїх тридцяти років побувала вже тричі у ситуації під назвою шлюб, щоразу втікаючи звідти, гублячи по дорозі капці.
На даний момент подруга, переконавшись, що хорошу річ «шлюбом» не назвуть, завела собі кота і жартувала, що тепер залишилося знайти ще тридцять дев’ять котів для повного щастя.
Для Ірини ж стосунки з Андрієм були першими. У школі та університеті жінка була зосереджена на навчанні, про хлопців замислилась тільки після випуску. І зайнявшись пошуком, майже одразу зустріла Андрія.
– Де ти його знайшла? А-а-а, так, у групі, присвяченій спільному хобі. Іро, це стосунки в інтернеті. Серйозного від таких знайомств очікувати не слід, – казала Вікторія, коли Іра збиралася на перше побачення.
Однак подруга виявилася неправою – Андрій був дуже серйозним.
У спальню на першому побаченні не повів, та й на другому теж.
Залицявся упродовж трьох місяців, і тільки потім, коли Іра була готова, все в них і сталося.
Попри запевнення Віки, після першої ночі хлопець Ірину не покинув, а знову призначив побачення через пару днів.
Ще через місяць він запропонував переїхати до нього. А там пропозиція, весілля, плани на дітей, спільний кредит на квартиру.
– Що він зробив? – виказувала Віка дізнавшись, що Андрій купив собі нову машину. – Стару автівку тобі віддав? Іро, це що нормально взагалі, по-твоєму? Може, ти ще шкарпетки за ним доношуватимеш?
– Не порівнюй машину та шкарпетки, – спокійно відповіла тоді Ірина. – Я права тільки отримала, звісно, що нову машину в таких випадках краще людині не давати.
Нам навіть в автошколі радили купити для початку авто з пробігом, поїздити на ньому три-чотири роки, і вже потім, як звикнемо, брати нові машини. Світлана, до речі, не послухала, вмовила чоловіка на новий джип, потім випадково газ з гальмом переплутала – і джип тепер не такий вже й новий. Чоловік дуже злився, його можна зрозуміти.
Сама Ірина нічого поганого у вживаній машині не бачила.
Не віддай їй стару Андрій – довелося б купувати самій, а це викласти гроші і, до того ж іще й отримати «кота в мішку».
Постійні причіпки Вікторії на адресу Андрія призвели до того, що спілкування з найкращою подругою поступово звелося до мінімуму.
Так, вони так само заходили одна до одної раз на пару тижнів на посиденьки, але колишньої теплоти у стосунках вже не було.
От і вирішила Іра за порадою до Віки зараз не йти. Та й що б та порадила?
Розлучитися на підставі знайденого за диваном чужого добра?
Так ще треба з’ясувати, чи справді воно залишилося там від коханки.
Якщо так міркувати – то з моменту попереднього генерального прибирання три місяці тому у них у цій вітальні жила купа людей.
І сестра з чоловіком приїжджала в гості на пару днів, і з боку Андрія племінниця зі своїм хлопцем були.
Можливо, що білизна належить комусь із них, а Іра зараз погарячкує.
Ні, вона краще на «гарячому» чоловіка зловить. Скаже, що завтра буде на роботі допізна, а сама навпаки – відпроситься після обіду і несподівано повернеться.
Ось і подивиться, як чоловік «з дому» працює і хто йому допомагає. Надійніше буде.
Найскладніше було поводитися, наче нічого не сталося, коли Андрій повернувся додому. Чоловік одразу ж почав розповідати про новий проєкт, ділитися подробицями нового завдання і своїми планами на його реалізацію.
Доводилося слухати і хоча б іноді кивати.
– Іринко, щось трапилося? Ти щось сама не своя якась… – запитав чоловік.
– Та-а, з роботи дзвонили, деякі проблеми є, – пробурмотіла Ірина.
Тут же ж, скориставшись нагодою, вона повернула розмову у потрібний їй бік.
– Завтра, швидше за все, допізна затримаюся – раніше сьомої вечора не чекай.
– Ого, – присвиснув чоловік.
Подібні затримки на роботі в Ірини вже кілька разів були. І щоразу свідчили про справді серйозні проблеми.
– Гаразд, я тоді завтра побуду наодинці. Влаштую собі ввечері марафон улюблених ігор, все одно після обіду я вільний.
– Ага, ага, марафон, звісно, – подумки пирхнула Ірина.
Вона помітила, як чоловік зрадів, почувши про її пізнє повернення наступного дня. І мимоволі почала підозрювати його дедалі більше.
Наступного дня вона відпросилася у начальства таким чином, щоб бути вдома близько третьої години дня.
За її уявленнями, Андрій, який вставав біля полудня, до цього часу якраз міг почати свій «марафон» або що він там задумав.
Перше, що жінка помітила, нечутно зайшовши додому – чужі туфлі у коридорі. Жіночі.
Потім вона побачила відро з брудною водою і швабру, що стояла поруч.
Як завжди Андрій, протираючи підлогу, не вилив одразу брудну воду в унітаз.
Найбільше жінці, звісно, хотілося взяти в руки швабру. Але брудна вода краще… Чому б і ні?
Варто було Ірині відкрити двері у вітальню, як перед нею постало несподіване видовище.
– Диван розклали, ще й ковдрою накрилися під час процесу, ти дивися, які стидливі, – подумала вона, коли вміст відра вилився на це ложе кохання.
Галас на мить дезорієнтував Ірину. Навіть вилетіли з голови раніше приготовані слова.
Всі ці “як ти міг”, “я ж тобі вірила”, “ти що, просто розлучитися не міг, якщо мене більше не любиш” та інші стандартні вислови.
– Що тут… – несподівано пролунав за спиною знайомий голос.
Обернувшись, Ірина не повірила своїм очам.
– Ти чому так рано? – пробурмотів чоловік, злякано дивлячись на Ірину.
Андрій був у своїй улюбленій домашній розтягнутій футболці, спортивних штанах з витягнутими колінами і, судячи з плями від кетчупу на грудях, до того, як прибігти на шум, сидів і їв за комп’ютером.
– Іро, ти взагалі, чи що?! – з дивана пролунав обурений голос Олени.
– Щоб двічі на день якимось брудом облили – таке у мене вперше, – сказав зять.
– Зайчику, йди в душ, ми зараз у всьому розберемося, – запевнила чоловіка Олена.
Після цього вона почала вибирати з ліжка і збирати в купу мокре простирадло.
– Одне тішить, що на дивані чохол наскрізь не промокає, на підлозі сьогодні спати не доведеться, та й завтра теж…
– А ви тут… Як? – ледь промовила Ірина.
– Отак, Іринко. Дмитра у ваше місто у відрядження відправили, ну а я й вирішила з ним поїхати, мені все одно, де працювати, аби інтернет був. Тобі додзвонитися спробували, але не змогли, тоді з Андрієм зв’язалися, щоб запитати, чи можна у вас побути, щоб квартиру не винаймати незрозуміло у кого. Він і сказав, що у тебе на роботі завал, а у вітальні зараз ніхто не живе, тож… А тут ти!
– Та я… Вибачте. Зайшла, побачила, що біля взуття туфлі жіночі стоять, ну і подумала казна-що. А валізи ваші де? Я… Справді, якби були валізи і Дмитра черевики, мені б і на думку подібне не спало, а тут.., – почала виправдовуватися Ірина.
– Валіза у нас тільки одна і їй не пощастило. Як і моїм черевикам. Та й мені взагалі. Проходили ми тут під одним балкончиком, а звідти саме й линула якась вода. Олена ззаду йшла, а ось ми з валізою промокли. Так що все на вашій лоджії сохне випране. Треба було пластикову валізу брати, а не таку, ех голова моя, голова… – скрушно сказав зять.
– Я, до речі, сукню твою взяла домашню. І, схоже, зараз ще одну візьму, як Дмитро душ звільнить, – незручно посміхаючись, сказала Олена.
– Мій гардероб у твоєму розпорядженні, ти ж знаєш, – сказала Ірина.
Усі, хто був у кімнаті, розсміялися. Ситуація начебто була вичерпана, але з погляду Олени Ірина зрозуміла – сестра щось запідозрила.
– Ну, кажи, – промовила вона, коли сестри удвох готували вечерю.
Андрій повів Дмитра показувати нові комп’ютерні ігри, куплені кілька днів тому, так що жінки могли спокійно поговорити про своє.
Іра, зітхнувши, розповіла все сестрі. Про знайдене за диваном та про свої підозри на адресу Андрія.
– Точно не моє це, я мережива, ще й такі, не вдягну ніколи. Може, племінниці Андрєєвої? У її віці багато хто тільки такі носять, – припустила Олена, вивчивши знахідку. – А взагалі навіщо гадати? Постав камеру – і дізнаєшся, хто тут ходить насправді. Може, Андрій тут бізнес влаштував із погодинною орендою кімнати?
– Та ну тебе! – махнула рукою Ірина, все ж таки посміхаючись.
– Ні, ну а що, всяке буває, – засміялася Олена.
Через тиждень вони вдвох встановили камеру. Підключили, налаштували і зробили так, щоб все було непомітно, якщо не знати, куди дивитися. Добре все-таки, що у вітальні повно поличок з декоративними іграшками та статуетками та іншими дрібницями.
А ще через тиждень Іра в сльозах дзвонила Вікторії, скаржачись найкращій подрузі на зраду чоловіка.
– Я ж йому вірила! Вірила, а він… Він… – плачучи, казала вона.
– Іро, трьох днів з моменту нашої зустрічі ще не минуло, а в тебе вже якесь лихо. Скажи по-людськи, що сталося?
– Та я за диваном таке знайшла… – казала в слухавку Ірина.
І вона запросила подругу до себе додому в той день, коли Андрій поїхав на роботу, щоб обговорити все, що відбувається.
– То що тепер, розлучишся? – співчутливо погладжуючи Іру по плечу, запитала Віка.
– Не знаю, що робити. Я ж… Я ж його люблю! – плакала Ірина.
Подруга продовжила гладити її по плечу і повчально говорила, що зраду пробачати не можна. І що чоловік, який зробив таке один раз, тепер буде зраджувати постійно.
– Може, пробачити на перший раз?
– Іро! – Віка розізлилася. – Люди не змінюються. Скільки разів я тобі казала про це? Або розлучайся з ним, або готуйся до того, що доведеться таке бачити постійно.
– Не знаю навіть, – схлипувала Іра. – Може, залишити все, як є? У нас кредит, діти у планах.
– Іро, ну які діти?! Тільки не кажи, що віриш у всі ці нісенітниці, що народження дитини зробить чоловіка більш відповідальним, аніж він був раніше.
– Я не знаю… – зітхнула Ірина. – До речі, ти на зустріч випускників підеш?
– Звичайно, піду, – зітхнула Віка. – Тільки не кажи, що ти туди з Андрієм прийти збираєшся.
– Ні, точно не з ним. Просто хочу розвіятися, подумати про все…
Подумати справді було про що. Насамперед про те, що саме робити далі. Іра подумала. І вирішила.
У призначений день вона з’явилася на зустріч випускників і, привітавшись з усіма з їхньої колишньої групи, прямо кинула Вікторії мереживні мотузочки, до яких були причеплені надувні кульки… Так-так, ті самі кульки. Без упаковки.
– Іро, ти чого це? – першим пробурмотів Сашко.
– Та ось, забула повернути людині її майно. Вже дістала вона мене тим, що у вітальні то те, то інше по кутах залишає. Хочеш відео покажу? Цікаве кіно, дуже цікаве.
– Та ну? Показуй, – одразу загомоніли з різних боків.
Почервоніла Вікторія скочила зі свого місця і кинулася до виходу.
– Віко, а ти забула, може, ще поносиш? Або підкинеш кому, – останні слова Іра сказала собі під ніс.
Частину вечора давні друзі обговорювали поведінку Вікторії.
Якщо вона себе так з подругами поводить, значить – і з чоловіками могла виробляти щось подібне. Тому й розлучалася три рази.
Навіщо, щоправда, вона так робила Ірині, з ревнощів, чи з заздрості ніхто так і не зрозумів. А Іра більше не хотіла уточнювати. Натомість одразу після випускного розповіла Андрію про все, що відбувається.
– А-а-а, ну то це виходить, що Віки в нас вдома більше не буде? І добре, дістала вона мене своїми коментарями. Печиво будеш?
Іра зітхнула. Чекати якоїсь реакції від Андрія було просто неможливо. Втім, вона його саме за такий спокій і любить. Драми їй у цьому житті вже вистачило, більше таких історій із з’ясуваннями стосунків і підозрами їй не хотілося.
– Печиво буду, – підтвердила вона, простягаючи руку до відкритої пачки.
Андрій підсунув поближче упаковку і почав розповідати про новий робочий проєкт. І про того самого персонажа, якого він нарешті зміг розблокувати у компʼютерній грі.
Гарний у неї чоловік. Іншого Ірині точно не треба…