Максим поїхав на заробітки, втім, як завжди робив останні п’ятнадцять років.
Три місяці вдома – три на роботі.
Але йому так було зручно. Спеціальність відповідна, а зарплата значно більша, аніж на його колишньому місці роботи.
Красива, сорокап’ятирічна жінка ліниво потяглася і вирушила готувати сніданок.
Попереду у неї місяць життя без чоловіка. Чи скучала вона за ним?
Дуже.
Але згодом вона знайшла плюси у такому житті і час без нього проводила із задоволенням – Катя малювала.
Коли чоловік був удома – захоплення Каті було під забороною, бо чоловік мав непереносимість на фарбу.
Як це виявлялося, вона так і не зрозуміла, але чоловік ставав примхливим і скаржився, що йому важко дихати.
От і відводила свою душу Катерина три місяці через три.
Їхній син, двадцятирічний студент, особливо не цікавився захопленнями матері. Він мав своє, насичене, яскраве життя.
А те, що мама, зайнята своєю справою, до нього не чіпляється, було навіть плюсом.
Як завжди, приготувавши сніданок та розбудивши сина, Катя вирушила на роботу.
Провідний економіст у великій компанії не дозволяла собі спізнюватися і щиро любила свою роботу, у відповідь отримуючи щомісячно приємну зарплатню.
І хоч чоловік іноді пропонував Катерині звільнитися, переживаючи від нестачі уваги в той час, коли був удома, але жінка не піддавалася.
Взагалі, вони з Максимом жили душа в душу ось уже двадцять три роки і чоловік, як і раніше, дбав про свою дружину, коли був удома.
Можна було сміливо сказати, що вони були щасливі!
Але все змінилося одного дня.
Через півтора місяці після від’їзду Максима, в суботу, коли Катя готувала їм із сином, який раптово побіг кудись зранку, обід, додому повернувся… Побілілий на лиці чоловік із якоюсь розгубленою молодою жінкою і речами!
– Ларисо, ти проходь, освоююся, – дбайливо допомагав він зорієнтуватися гості.
– Максиме?! – здивовано вийшла в коридор Катерина. – А що це таке відбувається?
– Катрусю, я тобі зараз все поясню. Приготуй нам, будь ласка, чаю, – не дивлячись на дружину, попросив Максим.
Катя розгублено накрила на стіл і сіла, очікуючи пояснень.
Максим із Ларисою прийшли на кухню й сіли за стіл. Обоє були схвильовані й засмучені.
– Ви мені поясните, нарешті, у чому річ?! – втрачаючи терпіння, знову спитала Катя.
– Наша дочка зараз у лікарні. Їй стало недобре, а після обстеження лікарі порадили звернутися у лікарню у нашому місті, – плутано пояснював чоловік. – Зараз її поклали й проводять обстеження, а нам залишається лише чекати.
– Ваша дочка? – тихо спитала жінка.
– Так, – підтвердив Максим.
– І скільки їй? – нервово смикаючи кухонний рушник, уточнила Катя.
– Дванадцять.
– А до мене ви чого приїхали? – Катя все чекала, що зараз ці двоє зізнаються їй, що пожартували.
Не міг Максим її так зрадити!
І не може це все бути правдою!
– Ларисі зараз потрібна підтримка, а ти в мене жінка розумна… – благаюче глянув на дружину Максим. – Ти зможеш підтримати та допомогти нам, як ніхто інший.
Катерина дивилася на чоловіка і не вірила своїм вухам.
Невже він не розуміє, наскільки неприємно їй робить?
Чи йому все одно?
Каті хотілося плакати від образи та злості, але вона собі цього зараз дозволити не могла.
– Тобто, ти привів свою коханку до мене, своєї дружини, і вирішив, що я вам допомагатиму? – тихо уточнила жінка.
– Я не коханка! – ахнула Лариса.
– А хто ти? Дружина? – уважно подивилась на гостю Катя.
– Катю, зараз не про це мова! Надійку рятувати треба, – винувато зупинив Максим жіночу суперечку. – Допоможи!
– Ти зараз серйозно чекаєш від мене допомоги та розуміння? – стримуючи себе, перепитала Катерина чоловіка, на що той лише коротко кивнув.
Жінка замовкла, стомлено прикривши очі.
Все, чим жила вона весь цей час руйнувалося і можливості відновити щось не було.
Вона могла пробачити багато, але не зраду.
– Добре, – через довгі десять хвилин, нарешті сказала Катя. – Я зараз зателефоную з приводу дитини, а ви поки що шукайте квартиру.
– Було б краще нам зараз триматися всім разом.
– Кому краще? Мені? Я не збираюся залишатися під одним дахом із зрадником та його коханкою! Мені потрібен час, щоб обміркувати цю інформацію.
– Не треба думати. Ти моя дружина і я не збираюся нічого міняти, – насупився Максим. – І якби не Надія, то ти про це не дізналася б!
– Про що? Що у тебе в тому місті є інша сім’я? – гірко уточнила Катя у чоловіка, а потім звернулася до Лариси. – І як це бути коханкою і знати, що у твого чоловіка є законна дружина?
– Нормально. Особливо якщо знаєш, що зі своєю сім’єю він проводить стільки ж часу, скільки і з нами! – зухвало подивилася на суперницю Лариса.
– Ану геть звідси, – тихо, але твердо попросила їх Катя.
– Катю, ти чого? Ти ж завжди була в мене доброю та розуміючою, — здивувався Максим, не впізнаючи в цій холодній, твердій жінці свою дружину.
– Не все я можу зрозуміти, Максиме, і ти це знав. А тепер йдіть!
– Ми нікуди не підемо, – насупився чоловік. – Це і моя квартира також.
– Тоді я викличу кого треба. Стороннім тут не місце, – зазначила жінка, з презирством дивлячись на суперницю.
Максим розгублено дивився на своїх жінок, але все ж таки вирішив не драматизувати обстановку і пішов, забравши з собою коханку.
Катерина повільно сіла на стілець, намагаючись взяти себе в руки та зрозуміти, що робити далі.
Нічого не виходило.
Занадто багато думок було в її голові: від нелюбові до Максима з Ларисою, нерозуміння ситуації, образи за себе, до жалю до дитини, адже дівчинка не винна!
Так і не впоравшись з емоціями, вона вирушила у кімнату і почала малювати!
Всі емоції Катерина переносила на полотно!
Скільки часу вона малювала – жінка не знала.
Тільки вихлюпнувши всі емоції зупинилася.
Картина вражала.
Настільки похмурий, грубий і темний був її шедевр.
І як він відрізнявся від завершеної вчора ще картини: кошеня, що грається з кульбабою, на залитій сонцем галявині…
Не дарма вона була найкращою на курсі!
Катя завжди любила малювати і, будучи вже одружена, вступила до художньої школи з любові.
Тільки чоловік цю ідею не оцінив, вважаючи пристрасть дружини пустощами.
Але Катя довчилася, отримуючи щиру насолоду від свого заняття.
Як виявилося, Максим і її особливо не цінував і швидко знайшов їй заміну, у вигляді Лариси.
Спустошена Катерина вирушила на кухню, дуже захотілося чаю з цукерками.
Там її й застав син, що тільки-но повернувся додому.
– Сидиш? – з якоюсь злістю спитав Юрій. – Там батько собі місця не знаходить, а ти просто п’єш чай із шоколадом? Тортика не принести? А може, ігристого?
– Юрко, ти чого? – здивувалася Катя.
– Чого я? Там моя сестричка у лікарні і не зрозуміло, що з нею, а ти просто сидиш? Виставила і без того згорьованого батька з дому і задоволена? – сердився хлопець. – Ти зателефонувала у лікарню? У тебе ж скрізь зв’язки! Ти хоч щось зробила?
– Ти знав? – по щоках жінки все ж таки побігли сльози, бо зради від сина вона не чекала…
Хай чоловік, але син?
– Звісно знав! Він здоровий мужик, який живе місяцями далеко від родини, – пирхнув Юрій. – Мамо, ти ж розумна жінка і маєш розуміти, що таке могло статися.
– Так, мабуть, не настільки розумна, – інформація, подана сином, як само собою зрозуміле, ніяк не вкладалася в її голові.
Які ще новини сьогодні будуть?
Хто ще знає?
– Мамо, рятуй, не сиди стовпом! Ти ж жінка, мусить бути в тобі хоч крапля співчуття? – сказав Юрій.
На Катю раптово накотила повна байдужість.
– Мишко, привіт! – зателефонувала вона колишньому однокласнику, з родиною якого чудово спілкувалася досі. – Виручай! До вас сьогодні дівчинка приїхала, Надія Максимівна, дванадцять років. Дізнайся, будь ласка, що з нею.
Михайло був головним лікарем у тій лікарні.
– Так, це дочка мого чоловіка, – за якийсь час відповіла жінка. – Мишко, не питай, я сама вражена, сьогодні тільки дізналася. Допоможи, будь ласка, насамкінець.
Після короткої розмови Катя знову взяла шоколадну цукерку.
– Мамо, що він сказав? – запитав син.
– Дізнається, проконтролює і передзвонить. – сухо відповіла йому жінка. – І як давно ти знав?
– Яка різниця? – роздратовано відповів Юрко.
Зрозуміло. Значить, давно.
– Ти навіщо тата виставила? Їм і так тяжко!
– Я не збираюся залишатися під одним дахом зі зрадником та його коханкою! – повторила Катя вже для сина.
– Він твій чоловік!
– Скоро стане колишнім.
– Мамо, про що ти говориш? – здивувався хлопець. – Ти так легко зруйнуєш родину?
– Твій батько ж зрадив мене так легко і просто, а потім ще й обманював стільки років!? – розізлилася Катя.
– Але ж він чоловік!
– А я жінка! І не потерплю такого ставлення до себе, – сказала вона у відповідь.
Юрко нервово підібгав губи.
– А як же ж я? – посміхнувся хлопець.
– А ти вже дорослий і такий самий, як батько. З тією лише різницею, що ти мій син, а це означає, що відмовитись я від тебе не зможу ніколи. Але й довіряти тобі мені буде важко, – втомлено відповіла йому Катерина. – Уже від кого, а від тебе я такого не чекала.
– Мамо, не починай, – скривився Юрко.
– Не я це почала, але продовжувати не буду. Я піду до себе, а ти прибери тут… Після свого батька та його жінки…
Катерина не встигла вийти з кухні, як знову задзвонив телефон.
Дзвонила свекруха.
– Катрусю, ти зателефонувала у лікарню? – схвильовано плакала Ганна Тимофіївна. – Бідолашна дівчинка, що ж з нею таке?
– І ви знали?! – ахнула Катя.
– Ти не про те думаєш, доню! Внучку рятувати треба! Дівчинка слаба, а ти зовсім не переживаєш? Ти теж мати! – нервувала свекруха. – Що сказав твій лікар? Попроси для дівчинки окрему палату та нормальний догляд. Вона ж одна серед незнайомих людей…
– А що ж ваша Лариса з дочкою не лишилася? – роздратовано спитала Катя.
– Та ти що? Вона ж лікарів змалку не переносить і в лікарні їй стає недобре! – обурилася Ганна Тимофіївна. – Ти вже з’їзди в лікарню до Надійки, провідай її, допоможи.
– Це зайве, – сухо зупинила свекруху Катерина. – Будуть новини Юрко всім вам розкаже. Не займайте лінію.
Завершивши розмову, Катя строго подивилася на сина.
– Сам з усіма спілкуватимешся, без мене. Я тільки передам тобі слова й рекомендації Михайла, – крижаним тоном попередила вона Юрка. – І щоб я більше нікого не чула з цієї родини. І турбувати мене постійно не потрібно. Ти мене зрозумів?
Хлопець коротко кивнув, не наважившись більше суперечити матері. Він вперше бачив її такою строгою.
В очікуванні дзвінка від Михайла, Катерина подала заяву на розлучення, прибрала в кімнаті і почепила картину на найвидніше місце, білим написавши в кутку дату, яка перевернула її життя!
Михайло зателефонував за кілька годин.
Катя зайшла в кімнату до сина, увімкнула гучний зв’язок і попросила однокласника повторити ще раз.
Нічого страшного з дівчинкою не було. Перехідний вік плюс втома і нерви.
Записавши на листочку рекомендації для дівчинки та з’ясувавши, скільки та ще пробуде у лікарні для повного обстеження, організованого Михайлом, Катя тепло подякувала другу, після чого вручила листочок синові.
– Решту ти й сам чув. Мене більше не турбувати!
– Мамо, але…
– Без але. Відвідувати я нікого не збираюся і відволікати від роботи теж нікого не буду, – сухо відповіла вона синові. – Суп доньці Лариса сама зварить. Нічим допомогти не можу!
Залишок суботи вона провела в ліжку, роздумуючи, як бути далі.
А в неділю їй зателефонував батько.
– Що робити думаєш? – з ходу запитав він її.
Було чути, як поряд плаче мама.
– Розлучатися, ділити майно й переїжджати подалі.
– Якщо щось потрібно – дзвони! – погодився Ігор Денисович. – Ти як?
– Бувало й краще. Але не зовсім погано, – сумно посміхнулася Катя.
– Тримайся, дочко! От же ж негідник. А Юрку влаштувати теж треба б… – батько завершив розмову.
Він завжди такий: коротко й по ділу. Одним словом – тато!
У неділю, коли емоції стихли, Катерина вирішила поки що залишити все, як є.
Звільнитися з роботи і виїхати вона завжди встигне. А гроші їй зараз знадобляться.
Але спочатку розлучення!
Син нехай сам вирішує, з ким він лишиться. Не малий вже, щоб за нього думати.
У будь-якому разі половини нажитого майна їй вистачить на квартиру.
Решта – не її проблеми.
Прийнявши рішення, Катерина заспокоїлася.
Ну, а що тепер робити? Другу родину та доньку вже не зітреш, а жити далі треба.
Наступного дня, повернувшись із роботи, вона застала на кухні велику компанію: чоловіка з Ларисою, сина та свекруху.
– Доню, а ти чого так довго? Ми на тебе зачекалися, – награно бадьоро зустріла її Ганна Тимофіївна.
– Навіщо? – роздратовано спитала Катя. Найменше їй зараз хотілося всіх їх бачити.
– Мамо, не злись, – миролюбно почав син. – Нам треба розібратися у цій недолугій ситуації.
Катерина, зайшовши на кухню, одразу оцінила, як сміливо господарювала тут Лариса, накриваючи на стіл. Тепер вона виглядала інакше, спокійніше і явно радіючи тому, що відбувається.
– Сідай давай за стіл. Ось, курочка, як ти любиш, – метушилася свекруха.
– Я не голодна, – сухо відповіла жінка, а потім строго подивилася на Ларису. – Каву хочу, не заважай.
На кухні стало тихо.
Всі звикли до доброї, усміхненої, чуйної та привітної Катерини і зараз були розгублені, дивлячись на строгу, холодну та спокійну жінку.
– Катрусю, я розумію, що ситуація дивна, – почав Максим.
– Зовсім ні. Все банально! Чоловік завів собі коханку далеко від дружини, – зупинила його Катя.
– Ні. Все не так…
– Ой, вибач. Зустрів жінку, яку полюбив не менше, аніж дружину! І жив на дві родини! – знизала плечима жінка. – Згодна, дивно, але й таке буває.
– Якби не Надійка…
– Не було б щастя, та нещастя допомогло! Так, любий? – усміхнулася вона холодною, чужою усмішкою.
– Мамо! Не гарячкуй, – втрутився Юрко. – Так, батько помилився, але ти сама зрозумій, так довго і далеко від дружини…
– Як я можу зрозуміти? Я ж не стрибнула від самотності в ліжко до іншого! – здивувалася Катя. – А весь цей час вірно чекала на чоловіка з роботи, тебе виховувала, і так, схоже виховувала неправильно.
– Доню, вам треба заспокоїтись і вирішити, що робити далі, – втрутилася Ганна Тимофіївна.
– А що тут думати? На розлучення я вже подала, майно поділимо і буде їм із Ларисою щастя!
– Я не згоден на розлучення! Я тебе люблю і не хочу втратити! – обурився Максим.
– У тебе немає вибору. І Лариса мене підтримає, правда? – хмикнула Катя, з цікавістю дивлячись на коханку чоловіка.
– Взагалі-то, мені теж набридло, що ти живеш на дві родини, – погодилася Лариса. – Та й Надійці потрібен батько. Скільки можна обманювати її відрядженнями? Думаєш, вона не здогадалася, куди ти їздиш? Від цього нерви у дитини.
– Але ж ми домовлялися! – здивувався Максим.
– Ви домовлялися до того, як я дізналася про зраду, – сказала Катя. – Ти ж знав, що я тобі цього не пробачу! Сам прийшов до мене, сам розповів.
– Та тому, що нам потрібна була твоя допомога!
– Я допомогла. Тільки ви навіть “дякую” не сказали. А тепер прошу дати мені спокій, – сухо сказала Катерина. – Аліменти тобі платити не потрібно, твоєї частині майна вистачить на квартиру. І ти заживеш спокійним життям! Головне, подалі від мене.
– Але як це? А у вас син! – ахнула свекруха.
– А син має право поїхати з батьком, не тримаю. Повнолітній, дорослий хлопець, який за моєю спиною потурає батькові, цілком здатний сам про себе подбати, – “заспокоїла” всіх жінка.
За столом стало тихо. Усі були розгублені від категоричного рішення Катерина.
Юрко теж мовчав, не чекав він таких наслідків для себе.
– А як же ж я? – розгублено запитала Ганна Тимофіївна.
Вона звикла, що Катя їй допомагає у всьому, зокрема й грошима.
– А у вас тепер є син, нова невістка, вже велика внучка, дорослий онук. Впораєтеся! – знизала плечима Катерина. – А тепер ідіть звідси, будь ласка. Я втомилася і хочу спати. І дуже не хочу вас тут усіх бачити. І їжу заберіть, вас тепер багато, повечеряєте.
– Але ж це й моя квартира! – обурився Максим.
– Залишайся. Поспиш на дивані у вітальні. Але твоя коханка тут не залишиться і це не обговорюється.
По тому, як Лариса міцно взяла Максима за руку, Катя зрозуміла – вони не залишаться. І від цього стало трохи легше.
Як не намагалися її умовити не руйнувати сім’ю, вона свого рішення не змінила.
Та й яка тут родина?
Розлучили їх швидко, допомогла Лариса, швидко зумівши покласти край спробам чоловіка помиритися з дружиною.
Квартиру Максим залишив Каті, забравши машину і дачу, так було швидше.
Юрко переїхав до бабусі, вирішивши, що мама його зрадила, а батькові він у новій родині особливо і не був потрібен. Точніше, не був потрібний Ларисі.
Тільки зовсім образитися на маму він не міг, хто тоді допоможе їм з бабусею матеріально? І мама допомагала, правда суттєво цю допомогу скоротивши.
Тато тепер допомагати зовсім не міг, Лариса йому й кроку не дає зробити, контролюючи навіть фінанси.
Катя ж продала квартиру в центрі і переїхала в тихий район, купивши квартиру якомога більшу і зробивши собі цілу майстерню, де із задоволенням малювала, коли ставало особливо важко!
А важко було!
І хоч і кажуть, що треба починати життя з чистого аркуша, тільки пам’ять не зітреш.
Але впоратися з усім можна, особливо якщо знаєш, ЯК!