– Збирай свої речі, свою дитину і вимітайся з мого будинку!
– Толік, але чому?
– А ти що не знаєш? Знов будуватимеш із себе безневинну?
– Толік! За що ти зі мною так?
– Пішла геть з очей моїх!
Анатолій вийшов із кімнати, перед цим діставши з верхньої полиці шафи валізу і кинувши її на підлогу. Зважаючи на все, він розраховував на те, що Олена збере в неї свої речі та речі сина, а потім і справді зникне з його життя.
Вона кинулася до вітальні, підбігла до чоловіка і, хапаючи його за руки, зазирнула в обличчя:
– Ти можеш пояснити, що відбувається?
Анатолій блиснув поглядом:
– Ти зрадила мені, а тепер питаєш, що відбувається? Після всього, що я зробив для тебе і твого сина, і після всього, що ти зробила за моєю спиною, ти ще питаєш, що відбувається? Ти на диво не розумна жінка!
Олена остовпіла. Виходить, Анатолій знає те, що вона знову зустрічалася з Ігорем. Про ці зустрічі знали лише троє: сама Олена, Ігор та її найкраща подруга Віра. Ігор точно не міг зустрічатися з Толіком та розмовляти з ним, отже, джерелом інформації стала Віра. Та, якій Олена довіряла як собі самій, та, з якою вона ділилася всім, і яка так нахабно підставила її.
– Куди мені йти? – схлипнула Олена. – І Сергійко… Що з ним буде?
Анатолій знизав плечима:
– Мене тепер це не хвилює. Життя твоє, твоя дитина, вирішуй сама свої проблеми. Я ситий ними.
Олена похмуро побрела до кімнати. Зібрала свої речі, потім акуратно склала в іншу валізу речі Сергія. Добре, що син гостював у бабусі, краще його зараз не турбувати. Ще вранці Олена відчувала таке піднесення сил, таку радість і приємне збудження, а тепер їй здавалося, що все це їй наснилося.
– Виклич мені хоча б таксі, – благаюче промовила Олена, звертаючись до Анатолія.
– Сама викличеш, – відповів він грубо. – Знати не хочу, куди ти їдеш.
Він сидів на кухні і не дивився на свою дружину. Олена ж сердилась, переживала і тільки тепер почала розуміти, до чого її довела власна необачність. Найбільше її дратувала думка про Віру, ту саму, що зрадила її, зламавши шлюб кращої подруги та її щасливе майбутнє.
Довелося їхати до старої квартири, з якої Анатолій забирав Олену та її сина три роки тому. Тоді вона не вірила в те, що трапляються такі дива: їй, що живе з дитиною, яка вічно нездужає, і переживає від безгрошів’я і цілковитої безперспективності свого життя, так пощастило!
Анатолій з’явився в житті Олени тоді, коли вона зовсім не розраховувала на те, що ще може бути коханою і створити сім’ю. На руках у Олени був трирічний син Сергій, який важко нездужав з дитинства. Багато часу, сил і коштів йшло на те, щоб підтримувати життя хлопчика повноцінним, Олена, по суті, жила на гроші нового чоловіка матері, який виявився людиною забезпеченою і нежадібною, але сама вона розуміла, що довго так тривати не може.
– Я знайшла собі багатого чоловіка, і ти пошукай, – повчала Олену її мати, – А то зв’язалася з цим Бондаренком, а тепер хлібом і водою перебиваєшся. Ще й дитину йому народила! Про що ти думала?
Ігор Бондаренко був першим коханням Олени. Як вона боролася за нього! Гарний, самовпевнений, вміє доглядати і глибоко одружений Ігор змінював жінок як рукавички, а зустрівши Олену, начебто змінився. Ні, від дружини він не пішов і йти не збирався, а в серйозні стосунки з нею вступив і навіть не став сперечатися, коли дізнався про вагітність своєї коханки.
Олена тоді тріумфувала: вона народить Ігорю сина, а він піде від нелюбимої дружини. Однак, не тут було. У третьому триместрі вагітності Олена дізналася про те, що дитина нездужає, і Ігоря відразу немов вітром здуло.
Довелося Оленіі самій займатися дитиною, поєднувати відразу кілька робіт і підробітків, а ще не відмовлятися від вітчима.
А потім у її житті з’явився Анатолій. Новий директор торгового центру, в якому у вихідні Олена підробляла продавцем-консультантом, він зацікавився молодою жінкою з першого дня знайомства. Анатолія не зупинила наявність у Олени маленької нездужої дитини, її фінансове становище та повна залежність від третіх осіб.
– Я тебе кохаю! – постійно повторював Анатолій, а Олені здавалося, що вона потрапила до якоїсь казки. – Я дуже тебе люблю, Оленко моя!
Звичайно, не був Анатолій тим ідеальним чоловіком, якого колись придумала Олена. Далеко не красень, низькорослий, з ранньою сивиною, не був Толік тим принцом, про якого мріяла Олена. Їй би такого як Ігор подавай, але, на жаль, багатих і вільних чоловіків із привабливою зовнішністю та бажанням одружитися з жінкою з нездужою дитиною, не було в оточенні Олени взагалі.
Вона вийшла заміж за Анатолія, спробувала бути зразковою дружиною та дбайливою матір’ю. Толік був у неї закоханий, завалював подарунками і взяв на повне забезпечення Сергія: сам оплачував процедури, вивозив хлопчика закордон.
Олена була в захваті від того життя, яким жила, тільки любові в неї до Анатолія так і не з’явилося. Була подяка, відданість, бажання допомагати і бути корисною, а пристрасті та почуттів не було від слова зовсім.
І раптом у її житті знову з’явився Ігор. Вже розлучений, але ще такий гарний і бажаний. Олена ніби голову втратила, а Ігор тільки радий був тому, що зустрів свою колишню коханку, яка мала багатого чоловіка, окрему квартиру і не претендує на його свободу.
Вони почали зустрічатися, а Олена, переповнена любов’ю та радістю від усвідомлення власної потреби коханій людині, не змогла стримувати своїх емоцій та поділилася новиною з подругою Вірою.
– Навіщо це тобі? – скрививши губи, спитала та. – Проміняла Толіка на цього Ігоря. Адже це небо і земля. Ігор і мізинця його не вартий.
– Що б ти розуміла? – хмикнула Олена. – Я люблю Ігоря, я дитину від нього народила. А Толіку так, я вдячна, але я йому й казати нічого не збираюся, бережу його.
– Береже вона, як же! – Віра тоді знову скривила рота, що Олена ледве стрималася.
Три місяці пристрасті та таємних зустрічей з Ігорем не пройшли даремно. Анатолій про все дізнався, а результатом цього сталася сварка із вигнанням невірної дружини з дому.
Олена намагалася повернути Толіка. Дзвонила йому, плакала в слухавку і присягалася, що більше ніколи не повторить своїх помилок. Це в перші дні після відходу від Толіка вона була впевнена в тому, що він сам попросить її повернутися, але не тут було. Анатолій мовчки подав на розлучення, із дружиною не спілкувався і грошей їй більше не переказував.
Олена, фінансові запаси якої виснажувалися, була готова іти вмовляти чоловіка. Ігоря одразу наче вітром здуло, як і минулого разу. Не хотілося йому зобов’язань та складнощів, а Олена з дитиною та переживаннями через розлучення являла собою цілий клубок проблем.
Мати Олену теж сварила: за те що донька не розумна, за зайву емоційність та відсутність логіки у вчинках.
– Тепер сама думай, як бути. Тобі й так багато років допомагали ми з Петром і Толік. Ти сама що зробила для того, щоб зберегти сім’ю? Нічого! Тільки гребла все під себе. Тепер настав час за свої вчинки відповідати.
Олена плакала після розмови з матір’ю, але сперечатися з нею навіть не стала. Права була мама, тож і проти сказати не було чого.
Після цієї розмови, Олена набрала номер Віри. Та погодилася зустрітись без зайвих питань, у кафе на зустріч прийшла вчасно.
– Ти Толіку все розповіла, чи не так? – одразу спитала Олена, а Віра й не думала відпиратися.
– Звісно. Набридло мені дивитися на те, як ти робиш необдумані вчинки. І чоловікові голову морочиш, і з колишнім умудряєшся у нього за спиною крутити.
– Навіщо ти так зі мною вчинила? – спитала Олена, вдивляючись в обличчя найкращої подруги. – Адже я тобі довіряла, а ти зрадила мене.
Віра тільки плечима знизала:
– А ти думала, що зраджувати тільки тобі можна? Толік мені завжди подобався, він не заслуговував на те, щоб ти йому зраджувала і користувалася його добротою.
Олена посміхнулася:
– Яка ти добренька! Іди ще, пошкодуй нещасного Толіка!
Віра засміялася:
– Вже! І пішла, і заспокоїла, і переконалася, що все правильно зробила. Ти спочатку одному чоловікові мало життя не зламала, коли з родини його відвести хотіла, а потім і другому, коли зрадила його. Тепер доведеться за рахунками платити, Оленко.
– Негідниця! – Олена не змогла стримати себе, відчуваючи, як вібрує все тіло від образи.
Віра мовчки взяла в руки сумочку, відкрила її, якийсь час копалась у ній, шукаючи щось. Олена спостерігала за колишньою подругою, не розуміючи, що вона робить і для чого. А потім раптом побачила перед собою люстерко, яке Віра витягла з сумочки і піднесла до обличчя Олени. Тепер та бачила своє відображення, а сама незрозуміло плескала очима.
– Оце негідниця, – сказала Віра холодно, – Бачиш? Це ти, а не я.
Потім вона зачинила дзеркальце і встала з-за столу.
– Я не негідниця, а просто люблю справедливість. Раджу і тобі пригадати значення цього слова.
Віра пішла, а Олена так і залишилася сидіти за столом, опустивши голову. Вона чудово розуміла, що програла. Скрізь та всім. Настав і її час збирати каміння.