Марія прокинулася раніше, ніж зазвичай. Крізь напівприкриті жалюзі до спальні просочувалося слабке світло, малюючи на стінах м’які тіні. Вона поволі потяглася. Почула, як на тумбочці тихо задзвенів будильник. Вимкнувши його, Марія попрямувала у ванну. Проходячи повз двері кабінету чоловіка, вона раптом зупинилася. Крізь нещільно зачинені двері долинав голос чоловіка. Він говорив тихо, майже пошепки.
– Так, я все приготував… Так, гроші будуть на місці, – почула вона. На душі стало хвилююче. Марія не любила підслуховувати, але щось у цій розмові переконало її застигнути на місці.
— Все гаразд, — вів далі Валерій. Голос у нього був напружений. — Сьогодні ввечері передам документи, не хвилюйся.
Марія відчула, як холод пробіг спиною. Про які документи він каже? Чому він так таємниче розмовляє? Вона злегка прочинила двері і побачила, як Валерій стоїть біля вікна, тримаючи телефон у руці. Погляд у нього був зосереджений. Наче щось його непокоїть.
— Добре, до зустрічі, — сказав нарешті Валерій і закінчив розмову. Марія швидко повернулася до спальні. Лягла назад у ліжко і сховалась під ковдрою з головою. Треба якось заспокоїтися.
Валерій зайшов у спальню за кілька хвилин. Марія вдала, що тільки-но прокинулася. Чоловік підійшов до ліжка, посміхнувся.
– Доброго ранку, Марія, – сказав він, сідаючи на край ліжка і м’яко торкаючись плеча дружини.
– Доброго ранку, – відповіла Марія, намагаючись приховати напругу в голосі. – Як спалося?
– Нормально. Сьогодні у мене буде важкий день. Важлива зустріч. Ти як? Є плани?
– Думаю, нічого особливого, – Марія присіла на ліжку, намагаючись не видати себе. – Все добре? Ти якийсь не такий.
Валерій просто знизав плечима.
— Та все добре, просто на роботі завал.
Марія цим словам чоловіка не повірила. Вона була впевнена, що він щось від неї приховував. Але вона не стала ставити зайвих питань. Хоча було тривожно.
День тягнувся повільно. Марія намагалася відволіктися. Прибрала, приготувала обід, сходила по магазинах. Але думки про дивну ранкову розмову не залишали. Що за документи він має передати? Чому так хвилювався? Уява малювала найпохмуріші картини. Марія намагалася не панікувати, але все більше підозрювала чоловіка.
Увечері Валерій повернувся пізно. Виглядав стомленим, але задоволеним. Марія накрила вечерю та спробувала завести розмову, щоб дізнатися, що відбувається.
– Як зустріч? — спитала вона.
— Добре, — коротко відповів Валерій.
— Щось важливе? — Марія намагалася, щоб її голос звучав природно.
— Так, угода велика, — чоловік продовжував їсти, не підводячи очей. – Нічого особливого.
Марія кивнула, але всередині все стиснулося. Валерій явно щось приховував.
Наступні кілька днів Валерій часто затримувався на роботі. Марія відчувала, як їхнє життя поступово змінюється. Вона більше не могла ігнорувати підозри.
Коли чоловік знову затримався, Марія наважилася. Сьогодні він забув телефон вдома, і він так спокусливо лежав на тумбочці… Марія ще деякий час посиділа, роздумуючи над мораллю свого майбутнього вчинку. Недобре ж таки по речах чоловіка лазити. Ага. А обманювати її добре? Приховувати щось за спиною? Від своєї дружини!
Марія рішуче підійшла до тумбочки. Взяла телефон і вирішила переглянути листування та дзвінки. Руки тремтіли. Вона знала, що це не добре. Але підозри взяли гору.
Одразу кинулося їй у вічі листування з невідомим номером. Жіноче ім’я. Дивні повідомлення про зустрічі, гроші, документи. Маша повернула телефон на місце та сіла на диван, намагаючись осмислити прочитане.
“Він мені зраджує”. Усі останні події складалися у єдину картину: його таємні розмови, зустрічі, гроші…
Марія сиділа, не в змозі поворухнутися. Світ навколо втратив фарби, перетворившись на розмите сіре полотно. Сльози підступили до очей, але вона стримала їх. Зараз не час для істерик. Потрібно думати. Скільки років вони разом? 13 років. А тепер їй здавалося, що вони були обманом.
Марія згадала, як вони познайомились.
Випадкова зустріч у книгарні, що переросла у бурхливий роман. Валерій гарно доглядав, обсипав компліментами. Здавався ідеальним чоловіком. Марія вже втомилася від коротких романів та порожніх обіцянок. І тоді вона поринула у ці стосунки з головою. Довірила йому своє кохання. Як він міг?
Марія перебирала у пам’яті останні місяці. Вона намагалася знайти хоч якийсь натяк, хоч найменший знак, який міг би попередити її про біду, що насувається. Але ні, все було як завжди. Ніжні поцілунки вранці, тихі сімейні вечори. Невже це все було обманом?
Марія підвелася і підійшла до вікна. На місто повільно опускалися сутінки, забарвлюючи небо в багряні тони. Що робити? Ця думка пульсувала у голові. Влаштувати сварку? Подати на розлучення? Але як жити далі? Вона ж його кохала, вірила. А він так підло з нею вчинив!
У цей момент у коридорі почувся звук дверей, що відкриваються. Марія інстинктивно витерла сльози та обернулася. До кімнати зайшов Валерій. У руках мав букет квітів. Її улюблені лілії… І що це таке? Подачка?
– Привіт, кохана, – посміхнувся він, простягаючи їй квіти. – Вибач, що затримався.
Марія мовчки взяла квіти, намагаючись не дивитись чоловікові в очі.
— Чому так байдуже? — сказав Валерій, вдивляючись в обличчя дружини. — Щось сталося?
Марія глибоко зітхнула. Настав момент істини. Вона взяла в руки його телефон і відкрила те саме листування.
– Хто ця жінка? – прошепотіла вона. — Що за гроші?
Валерій глянув на дружину незрозуміло, а потім насупився.
— Ти телефон мій брала?
– Яка різниця?! — Марія не витримала, голос її здригнувся. – Це вже не важливо! Ти мені зраджуєш?
Валерій важко зітхнув і, поклавши квіти на ліжко, стомлено опустився у крісло.
– Марія, не починай, будь ласка, – він провів рукою по обличчю. — Це не те, що ти подумала.
— А що мені думати, Валерію? — Марія відчувала, як усередині все кипить від образи. — Ти додому пізно приходиш. А тут ще й ці листування… Я все бачила, чула!
– Що ти чула? — Валерій різко підвівся з крісла. – Це ти зараз про що, Марія? Підслухувала?
Він був невдоволений. Марія ніколи не бачила його таким.
— Знаєш, що… Я втомився. Втомився на роботі працювати, щоб у нас все було. А ти замість того, щоб підтримати, влаштовуєш мені сцени ревнощів через якийсь лівий номер у телефоні.
Валерій провів рукою по волоссю, заспокоюючись. Глибоко зітхнув і сів на край ліжка.
– Марія, сядь, – він показав на місце поряд із собою.
Марія знехотя опустилася.
– Так ось. Я знайшов нам дім.
Очі Марії розширилися від подиву.
— Все як ти хотіла з садом, альтанкою, з гойдалками для дітей. Ти ж весь час казала, що хочеш переїхати з цієї квартиру ближче до природи. Ну ось я і вирішив зробити тобі сюрприз. На річницю весілля.
— Але ж до річниці ще півроку, — промовила Марія;
— А це мало часу, — усміхнувся чоловік. — Ну от я знайшов рієлтора. Чудова жінка, до речі, дуже тямуща. Ми з нею вже кілька варіантів подивилися. Ну і… гроші потрібні були, ось я й зайняв у друга. Не хотів тебе хвилювати завчасно.
Марія дивилася на чоловіка, не вірячи своїм вухам. Невже це правда? Невже всі підозри були марні? Вона тут малювала в голові картини зради, а виявилося… Сльози, які вона стримувала весь вечір, ринули з очей.
– Марія, ти чого? — Валерій обійняв дружину, притискаючи до себе. – Ну, тихіше, тихіше.
— Пробач, — прошепотіла вона, — я все не так зрозуміла.
– Ну що ти, не розумненька моя, – Валерій ніжно поцілував її.
Вже за кілька тижнів вони готувалися заїжджати в нове житло. Щовечора вони із чоловіком обговорювали плани на майбутній будинок. Як облаштувати сад, де поставити гойдалку, які квіти посадити вздовж доріжки. У результаті вони мали гарну білу терасу, акуратний сад. На задньому дворі стояла дерев’яна гойдалка. Жодної більше міської метушні, просто тихе сімейне щастя. І з Валерієм вони домовилися із сюрпризами бути обережнішими.