– Ти помиляєшся, Зіна, моя мама – самотня нездужа жінка! – обурювався Сергій. – Та вона й лампочку сама не вкрутить, не те щоб бігати цілий день десь, та ще й таке виробляти.
– А якщо я тобі доведу, що не помиляюся? – примружила очі Зіна. – Теж будеш за матусю свою заступатися?
Коли Сергій сказав дружині, що на час ремонту у квартирі його матері, вона переїде до них, Зіна прийняла новину без захоплення, але й обурюватися не стала. Віра Вікторівна була жінкою своєрідною – такою собі дамою минулого століття, колишньою театральною актрисою, любила всіх повчати та розповідати байки про знайомство з великими артистами.
Зіна щиро сподівалася, що свекруха під боком хоч трохи полегшить її побут із двома школярами та їхніми нескінченними гуртками. Але Віра Вікторівна швидко розвіяла її надії.
– Що ти, Зіно? Ну які мені поїздки у транспорті через все місто?! – здивувалася вона. – Ні, я маю свій розпорядок. Йога, танці, театральний гурток. Ніяк не можу займатися онуками.
– Добре, але хоч готувати ви можете? – уточнила Зіна, примруживши очі. – Суп дітям вдень розігріти, коли вони прийдуть?
– Я харчуюсь паростками пшениці, це дуже модно і допомагає зберегти молодість, – закочуючи очі, відповіла Віра Вікторівна. – Тобі б теж не завадило, виглядаєш, явно не на свій вік.
– Паростки пшениці, – посміхнулася Зіна. – Я особисто перевозила продукти із вашого холодильника сюди. Лікарська ковбаса там була, ще шинка та мариновані огірочки. Жодних проростків не бачила.
– Це я купую, щоб пригощати Сергія! – обурилася спіймана на обмані Віра Вікторівна. – Сама таке не їм.
– Ну добре, я вас зрозуміла, – відповіла Зіна, яка вирішила цього дня зберегти мир у родині.
Але закривати очі на примхи свекрухи вона не збиралася. Тим більше, що у тієї для кожного члена сім’ї була своя маска. Син Сергій був щиро впевнений, що мама – немічна бабуся, якій не так багато і залишилося. Онук вважав, що бабуся нічого не розуміє в гаджетах і взагалі електроприладах. А онука Настя підозрювала, що бабуся бере її косметику та шпильки, але впіймати її їй поки що не вдавалося.
За місяць ремонту стало зрозуміло, що доведеться збільшувати терміни та бюджет. Міняти треба було все, від проводки та труб до підлоги. Зіна подумки упокорилася з витратами, а ось із продовженням перебування свекрухи не могла. Вона вирішила поговорити із чоловіком:
– Сергію, може, якось відремонтуємо одну кімнату, переселимо маму, потім другу доробимо? – Запропонувала вона.
– Та ну що ти, мама і так постійно нездужає. А ти хочеш перевезти її в ремонт, де пил, бруд та гуркіт. Ні, Зіна, доведеться потерпіти.
– Послухай, діти теж незадоволені, їм доводиться тепер ділити одну кімнату. Я втомилася від їхніх суперечок за письмовий стіл.
– Ну, що ми можемо зробити? – зітхнув Сергій. – Мама навідріз відмовляється їхати на орендоване житло. І на дачі вона жити теж не може, туди швидка довго їде.
– Та твоя мати здоровіша за нас усіх разом узятих! – обурилася Зіна. – Вона і на йогу ходить, і на аеробіці скаче. У мене сил менше, ніж у Віри Вікторівни.
– Зіно, не вигадуй! – обурився її чоловік. – Я з мамою щодня розмовляю, вона далі за свою кімнату і не ходить.
Не знаючи, як довести чоловікові, що його мати сильно перебільшує свою недугу, Зінаїда відклала це на потім. Але Віра Вікторівна продовжувала їй шкодити. Тепер, варто було Зіні спробувати побути з чоловіком чи близькими поза домом, починалася грандіозна вистава.
Вперше таке сталося на їхню річницю весілля. Зіна необачно похвалилася свекрусі, що Сергій забронював для них двох столиків у ресторані. І попросила нагодувати дітей вечерею. Варто їм вийти з дому і дістатися до ресторану, як на телефон надійшов дзвінок від дочки Насті, яка залишилася з бабусею:
– Мамо, тут таке! – схвильовано сказала дівчинка. – Бабуся хрипить і навіщось перекинула свій столик.
– Настя, почекай, що значить хрипить?! – запереживала Зінаїда.
– Ну, вона вигинається і хрипить, і ще щось мукає, я не знаю, як пояснити.
– Боже, з мамою біда! – вигукнув Сергій. – Настя, викликай “швидку”!
Але в швидку Зіна зателефонувала сама. На момент, коли вони дісталися додому, біля під’їзду вже стояла «Швидка допомога». А на поверсі їх зустрів сердитий фельдшер:
– Відволікаєте зайнятих людей від справи, як не соромно? А якщо комусь зараз справді потрібна допомога?
– Та що не так? – обурилася Зіна. – Мені дитина зателефонувала, описала симптоми.
– Самі зі своєю бабусею займайтеся, – непривітно відповів їй фельдшер і пішов.
Вдома з’ясувалося, що хрипи та інші звуки були медитацією та гімнастикою, які Вірі Вікторівні порадила подруга. А на вигуки онуки вона не реагувала, бо була у навушниках та слухала тематичну музику. Сергій матері повірив.
А ось Зіна сумнівалася у правдивості цих слів. Вона була впевнена – вся вистава була ретельно зрежисована, щоб зіпсувати їм річницю весілля. Звичайно ж, бронь столика зникла, як і святковий настрій. Та й Настя тепер навідріз відмовлялася залишатися удвох із бабусею.
Наступний зіпсований вихід був із підвищенням Зінаїди. На роботі колеги організували для неї свято. Очікувався серед гостей і Сергій. Зіна весь вечір чекала чоловіка. Але той приїхав лише для того, щоб забрати її. Виявилося, що мамі стало зле, і Сергій як зразковий син залишився сидіти біля її ліжка.
– Мамо, коли бабуся вже від нас з’їде? – запитав у матері Андрій наступного дня. – Я не можу весь час дотримуватись тиші, як у бібліотеці. А тато вчора від нас саме цього вимагав. Сказав, що бабусі погано від шуму.
– Не знаю, Андрію, – усміхнулася Зіна. – З татом вона розігрує зовсім іншу виставу, і він їй вірить.
– Так доведи йому, – запропонував син.
– Я не знаю, як це можна зробити, – відповіла Зіна.
– У мене є пара ідей, – усміхнувся матері Андрій. – Але потрібні будуть ґаджети.
До втілення плану виведення бабусі на чисту воду вони почали готуватися вже наступного дня. Спочатку замовили смарт-браслет, який зчитував показники здоров’я. Його свекрусі Зіна урочисто вручила від усієї їхньої родини.
– Ось, Віра Вікторівна, це вам, – сказала жінка. – Нас усіх так хвилює здоров’я коханої мами мого чоловіка. А з цим браслетом всі показники знатимемо миттєво. І навіть якість сну.
– Так? – із сумнівом оглянула подарунок Віра Вікторівна. – Та мені і звичайного тонометра вистачає.
– Ні, ну що ви? У такому віці вже треба знати про свій організм усе, – посміхнулася Зіна. – І потім, ви часто вдома одна з дітьми. А з таким ґаджетом вони швидко зрозуміють, чи потрібна справді допомога чи ні.
– Навіть не знаю, навіщо мені такий ґаджет, – зітхнула Віра Вікторівна. – Дуже мудрий.
Але Зіна наполягла на тому, щоб свекруху браслет носила. Їх із сином хитрість полягала в тому, що в браслеті був убудований маячок, що показує переміщення. Такий як використовують для контролю за дітьми. Та й крокомір, який теж показував пройдену відстань. Підключили все це до синового телефону.
Але через кілька днів спостережень стало ясно, Віра Вікторівна хитрує. Коли ж розумний браслет показував, що жінка вдома, Зіна несподівано зустріла її на іншому кінці міста. А всі зафіксовані переміщення явно не відповідали дійсності. Порадившись із сином, вони замовили ще й міні-камеру спостереження. Наступного дня, коли всі домочадці пішли, Віра Вікторівна залишилася сама. І зйомка розпочалася.
Увечері Зіна із сином подивилися на комп’ютері захоплююче кіно. У ньому Віра Вікторівна робила собі бутерброди з ковбасою, приміряла халат Зінаїди та користувалася косметикою внучки. А ще вони побачили, як бабуся вдягає свій браслет на котика Барсика. Таємницю дивних переміщень було розкрито.
Увечері Віра Вікторівна сумно повідомила, що браслет вона загубила. Зінаїда підозрювала, що свекруха просто не встежила за Барсиком, який десь упустив гаджет. Але розкривати її обман поки що не стала. Їй були потрібні залізні докази.
Якщо Віру Вікторівну не вдалося підловити за допомогою сучасних технологій, Зіна вирішила розставити їй іншу пастку. Вона заздалегідь купила квитки до театру. А ще сповістила всіх про дату вистави. Зрозуміло, вже напередодні свекруха розпочала свою виставу.
– Ах, синку, – стогнала вона ввечері. – У вашому холодильнику немає нормальної їжі для людей мого віку. Одна ковбаса та всякий інший непотріб, на кшталт вершкового масла. Сходи матусі за кефіром.
– Добре, мамо, – відповів Сергій. – Зараз схожу.
– І завтра поїдь зі мною в ортопедичний салон, хочу подивитися спеціальне взуття на осінь, – заявила Віра Вікторівна.
– Але мамо, у нас завтра на вечір квитки до театру, Зіна давно хотіла потрапити, там прем’єра, – спробував виправдатися Сергій.
– Нічого, ми встигнемо, – пообіцяла Віра Вікторівна. – Нікуди ваш театр не втече. І потім, що тобі важливіше, здоров’я та комфорт матері чи якась там вистави?
– Звичайно, ти, мамо, – відповів Сергій, уже передчуваючи бурчання від дружини, якщо він запізниться.
Зрозуміло, наступного дня Віра Вікторівна постаралася якнайдовше затримати сина в ортопедичному салоні. Вона скаржилася на незручності, ніяк не могла вибрати устілки. Сергій уже й сам з нетерпінням поглядав на годинник, але сперечатися з матір’ю не наважувався. Нарешті їм повідомили, що салон закривається. Дорогою додому вони потрапили в затор, потім ще заїжджали в магазин за кефіром. Вдома були вже пізно ввечері.
Але на подив Сергія Зіна не гнівалася. Вона посміялась і розповіла йому:
– Уявляєш, дати переплутала, а до тебе не додзвонилася. Вистава тільки завтра, добре, що ви сьогодні вже зі справами розібралися. Тепер нам точно нічого не завадить.
Поглянувши на перекошене обличчя Віри Вікторівни, її невістка навіть отримала певне моральне задоволення. Справді, виснажувати сина своїми примхами два вечори поспіль було надто навіть для колишньої актриси.
Похід до театру вдався. А наступного дня Зіна ненароком сказала свекрусі, що купила путівки на туристичну базу. Їхати вони мали за тиждень. Зрозуміло, невістка була впевнена, що Віра Вікторівна придумає якусь каверзу. І та її не розчарувала.
Весь тиждень Віра Вікторівна вдавала, що ледве ходить. А камера Андрія записувала, як бабуся хвацько ставить драбину і дістає з антресолей пачку дорогого печива, п’є з ним чай, а потім знову відправляє його в схованку в старій валізі. Там же, як з’ясувалося, Віра Вікторівна зберігала і каву, яку при Зіні суворо засуджувала. Її в будинку заборонялося пити всім, бабуся нібито не терпіла аромату напою.
Зафіксувавши всі ці витівки, за пару днів до поїздки Зінаїда показала чоловікові те саме цікаве кіно. Сергій був шокований тим, як легко його вічно нездужа мати підіймається по драбині. А її харчові уподобання сина остаточно доконали. Сергій погодився із планом дружини щодо викриття хитрощів матері.
Наступного дня вся родина розпочала збори у поїздку. Звичайно ж, Віра Вікторівна одразу посіла найкращий у її становищі наглядовий пост – на дивані у вітальні. Вона затуляла очі і стогнала, симулюючи нездужання. Рівно, доки Зіна не сказала чоловікові:
– Сергію, що ми маємося з цими рюкзаками, коли на антресолях є чудова валіза? Діставай її, візьми драбину тільки.
– Та навіщо вам валіза на турбазі? – одразу пожвавішала Віра Вікторівна. – Із рюкзаками набагато зручніше.
– Ой, Віро Вікторівна, ми ж на машині їдемо. А у валізу все чудово поміститься, не доведеться руки займати десятком сумок. Лізь, Сергію! – скомандувала Зінаїда.
– А може, не треба? – майже благала Віра Вікторівна. – Ой, мені щось зовсім зле.
Але Сергій уже рішуче знімав валізу з антресолей. А Зіна сиділа біля ліжка свекрухи і тримала ту за руку, запобігаючи можливій втечі. Усвідомивши, що її обман зараз розкриють, Віра Вікторівна заявила:
– Гаразд, вирушайте на свій відпочинок, я вже все зрозуміла. Де камера, Зіна? Ти ж, напевно, мене зняла?
– І ви більше не будете нас обманювати? – суворо запитала невістка у свекрухи.
– Ну, зовсім легкого життя не обіцяю, – посміхнулася Віра Вікторівна. – Але до кінця ремонту доживемо.
З цього моменту у сім’ї встановився тендітний мир. Сергій нарешті зрозумів, що його мамі просто потрібні вдячні глядачі і більше не піддавався на провокації. А Віра Вікторівна намагалася не сваритися зайвий раз із невісткою. Адже на всі її фокуси в тієї знайшлася б гідна відповідь.
Зіна просто раділа можливості спокійно дочекатися кінця ремонту в квартирі свекрухи.