– Ти чого така, у тебе хтось нарешті з’явився? – мама щось говорила Наталці, але вона її не слухала, вся була у своїх думках.
– Та ні, мамо, ти ж знаєш, я заміж не збираюся, з мене досить, – Наталці ці розмови давно набридли.
Мама з батьком стосунки мали не дуже, він їй зраджував і зрештою вони розлучилися, коли Наталці було дев’ять років. З того часу вона його не бачила, тільки мати бурчала постійно, що тато мало аліментів надсилає.
У вісімнадцять років Наталя раптом закохалася.
Микола шкодував її, присягався, що вони одружаться і він зробить Наталю щасливою.
І вона йому звичайно вірила і мріяла, як піде від мами і житиме окремо. Сил не було слухати постійно, яка вона нещасна, що вона не має чоловіка!
Але Микола через якийсь час раптом їй сказав, що любить іншу й поїхав. Наталя навіть не встигла йому сказати, що вагітна.
Мамі Наталя тоді нічого не сказала, вирішила поїхати від неї і народжувати обов’язково. Як вона сама житиме дівчина тоді навіть і не думала.
Але доля все вирішила за неї. Малюка вона втратила, мабуть від усіх цих переживань, і їй сказали, що швидше за все вона не матиме більше діток…
Наталя довго плакала, навіть мама помітила це, хоча зазвичай нічого, окрім своїх проблем, не бачила,
– Ти що, Наталко, невже завагітніла від цього пройдисвіта? Не здумай, з мене досить, я тобі допомагати від твого Миколки дитину виховувати не збираюся, зрозуміла?
Наталя тоді вже напереживалася з усіх приводів. Тому сліз у неї вже не було. Вони сиділа й мовчала, нема про що говорити.
Мати посварилася собі, а потім раптом раптом замовкла:
– А ти чого мовчиш, дочко? Чи зробила щось? Так ти не слухай мене, це я так, від своєї слабкості. А ти народжуй, вже як небудь, потягнемо!
Але Наталя мовчала, а що їй сказати? Скажеш, пошкодує спочатку, а потім знову сваритися почне, така вже вона. Краще не казати нічого.
Для себе Наталя вирішила, що досить з неї, вона житиме для себе. Жоден чоловік не вартий того, щоб він міг будь-якої миті зіпсувати їй життя.
На матір надивилася, та й сама помилилася, годі вже.
Мати тоді дуже здивувалася, що Наталя змогла вступити на державне в інститут. Але вона наполегливо йшла до своєї мети.
Тож тепер Наталя Олексіївна – начальниця у великій компанії. Їй тридцять дев’ять років, у неї своя квартира, нова машина і вона дуже задоволена тим, як вона живе.
До мами Наталя іноді заходила і допомагала грошима. Але довго з нею спілкуватися було важко. Мама знову починала говорити, що хоче онуків і чому Наталя заміж не виходить.
– Я тобі всю свою молодість віддала, а ти невдячна дочка! – бурчала мама.
Потім плакала, що вона самотня і Наталя теж, і це просто нестерпно. І коли це скінчиться?
Подумки Наталя знову повернулася до останнього договору на роботі. Нікому особливо не відома вантажна компанія запропонувала вигідніші умови. З цим треба щось терміново робити, доки не переманили.
Тільки шкода, що представник їхній якийсь похмурий і не надто говіркий. Дивиться на неї її, вивчає, а сам, до речі, навіть симпатичний. Хоча Наталка одразу собі нагадала, що чоловікам вона не вірить.
А з договором можна було б звісно все вирішити і дійти взаємної згоди…
– Ти мене не слухаєш, як завжди? – голос у мами був несподівано тихий, і Наталці стало її шкода.
– Мамо, та в мене все добре, мені пора. Я тобі на карту грошей скинула, я побігла, бувай, – Наталці здалося, що мама до неї потяглася, ніби обійняти хотіла.
Але, мабуть, просто здалося…
Наступного дня він знову приходив, цей Олег Денисович. Але не до неї, а до її заступника Микити, це Наталя пізніше дізналася і дуже обурилася.
– Як він сказав?! Що з жінкою йому не договоритися? Наступного разу відправляй його до мене і все, я не жінка, я начальник відділу, так йому і скажи!
Олег Денисович прийшов наступного дня.
Спочатку він був насторожений, але потім Наталчині пропозиції за договором його влаштували.
І коли вони опрацювали всі пункти, він уже посміхався.
– Ви мені вибачте, я був неправий. А можна вас запросити в кафе тут неподалік пообідати? – і раптом додав, усміхаючись тільки очима: – Запросити не як жінку, а як начальника відділу, вип’ємо після обіду по чашці кави або чаю за те, що ми досягли порозуміння.
Чесно кажучи, Олег їй дуже сподобався, і Наталя цього злякалася.
Але коли Олег наполегливо запропонував їй зустрітися, вона не змогла відмовитись.
Вони почали зустрічатися, але Наталя постійно чекала якоїсь каверзи.
Ну, не може ж бути все добре?! Що ось так, ні з того ні з сього, у неї раптом зʼявився цей успішний чоловік, трохи старший за неї.
Симпатичний, розумний, неодружений, за нею доглядає і схоже хоче зробити їй пропозицію? А раптом він захоче дітей, а вона не зможе йому народити, що тоді?
Але придивившись до Олега, Наталя помітила, що й він теж іноді на неї якось дивно дивиться.
Наче хоче щось сказати і не наважується…
Так, напевно він її обманув, він одружений!
Невже Олег буде, як завжди в серіалах буває, говорити, що його дружина дуже слаба і він її не любить, але не може покинути? Ну чи щось подібне, невже?!
І одного разу Олег наважився. Вона прямо побачила, як він на неї подивився, потім зібрався, навіть перестав усміхатися, і сказав їй:
– Наталю, мені треба тобі дещо пояснити, ти не все про мене знаєш.
У Наталі все всередині похололо, хоча вона й очікувала на щось подібне. Невже її підозри були недаремні?! Ну чому так?!
Господи, ну навіщо вона почала з ним зустрічатися, адже у неї все було добре!
– Наталю, якщо чесно, я думаю краще нам просто поїхати в одне місце, я хочу тебе де з ким познайомити, – запропонував Олег.
– Добре, якщо вже так вийшло, я пройду цей шлях до кінця, щоб була мені наука більше закохуватися. Теж дівчинка знайшлася, закохалася! – злилася на себе Наталя, але вирішила тримати себе в руках.
– Це за містом, але їхати недалеко, – Олег відкрив дверцята машини. – Поїхали?
– Так, звісно, – сказала Наталя і сіла в машину.
Доїхали вони і справді швидко. Піднялися на другий поверх, двері відчинила літня жінка.
– Олег?! – здивувалася вона. – А чому ж ти не попередив?
– Мамо, познайомся, це Наталя, – сказав він. – Наталю, а це моя мама – Ганна Дмитрівна.
Наталка посміхнулася. Жінка теж чемно сказала:
– Дуже приємно, – і запитливо подивилася на Олега.
І раптом Наталя помітила, що з дверей кімнати хтось дивиться.
Вона застигла від несподіваної здогадки.
На них дивилася якась маленька дівчинка.
Дивилася невдоволено і сердито, не підходила і мовчала.
Наталя запитливо глянула на Олега, а він просто сказав:
– Наталю, це моя донька Аліса, вона у мами живе. Я до них рідко приїжджаю, я хочу, щоб ти все про мене знала, тому що я люблю тебе і хочу, щоб ми побралися і були разом.
Потім Олег обернувся до Ганни Дмитрівни,
– Мамо, ми з Наталкою поговоримо і потім можливо разом повернемося, я поки що не знаю, як це буде. Я подзвоню і скажу, добре мамо? – Олег глянув на Алісу, помахав їй рукою: – Привіт, маленька!
І одразу засмутився, тому що Аліса до нього навіть не підійшла. А так і дивилася на нього дорослим, чужим поглядом…
Олег і Наталя вийшли мовчки, сіли в машину й поїхали. Мовчали довго, а потім Олег почав розповідати:
– Я був у цивільному шлюбі кілька років тому. Думав, що закохався.
Жанна гарненька була, молодша за мене трохи. Я очі закривав на те що, що вона не довчилася, працювати не хотіла, подруги ці її…
Але Жанна незабаром завагітніла, хоч і скаржилася, що рано нам дітей та й заміж вона не поспішала, говорила їй і так нормально.
Ну і вона народила дівчинку, написала відмову й поїхала не знаю куди…
Я коли дізнався, просто оторопів. Мати наполягла, щоб забрати її, а я взагалі думав, що вона не моя. Але мама навіть тест зробила, тож ми Алісу забрали.
Знаю, що це моя донька, але не виходить з нею спілкуватися.
Бачу в ній Жанну і не можу, та до того ж вона… Майже нічого не говорить. Хоча мені здається, що вона все чує.
Ось такий я поганий чоловік, і я не хочу від тебе нічого приховувати, вирішуй сама, чи зможеш ти стати моєю дружиною?
Аліса так і житиме в бабусі, ти не думай, вона мене цурається, ти ж сама бачила? Ось і все.
Олег запитливо глянув на Наталю.
А вона мовчала і не знала, що й відповісти.
Перед нею чоловік, який вперше за стільки років їй дуже подобається. І він був із нею щирим і чесним.
І ця чужа донечка Аліса. Її недитячий погляд вона не зможе забути, що ж їй робити?
Наталя подумки немов наново життя своє перегортала. Кому їй вірити, своєму досвіду чи Олегу?
Але Олег дивився на неї так, ніби від її рішення залежить все його подальше життя.
І Наталя наважилася:
– Олеже, давай спробуємо. Нам, правда, вже навіть не тридцять, але може в нас все-таки щось вийде?
Олег узяв її руки у свої, поцілував і повторив:
– Давай спробуємо…
Аліса з кожним їх приїздом все довірливіше дивилася на них.
Олег із Наталкою їй привозили подарунки, але головне не це, адже раніше Олег дуже рідко приїжджав і Аліса його цуралася.
Тепер її похмурий тато став іншим і з ним ця добра і мила тітонька. Аліса тепер уже радо вибігала до дверей, коли вони приїжджали.
А одного разу, коли Олег і Наталя на її день народження вбралися в героїв її улюбленого мультика, Аліса раптом підійшла до батька, і тихо сказала:
– Тату, ти справді мій тато?
І Наталка, і Олег, і Ганна Дмитрівна спочатку думали, що недочули, але вона повторила:
– Це ти?
– Так, так, я твій тато, моя люба! – Олег сів і взяв доньку на руки.
– А ця тітка мабуть мама? Бабуся сказала, що ти довго її шукав, це мама, так? – шепотіла Аліса.
– Звісно мама! – Наталка сіла поряд і обійняла Алісу.
Лікарі потім дивувалися, але сказали, що так буває, що дитина довго мовчить.
Виявилося, що Аліса зовсім не мовчазна чужа дочка.
Вона дуже щаслива дівчинка, ще й яка говірка, і в неї є тато, мама і навіть дві бабусі!
А невдовзі Наталя зрозуміла, що вона вагітна!
Вона дуже переживала, що можуть бути проблеми на тому ж терміні.
Але сказали, що все буде гаразд.
І Наталя повірила. І народила Андрійка. Тепер у Наталки є ще й братик.
Наталя вірить, що тепер все буде добре, адже вони з Олегом зустрілися для того, щоб і вони самі, і всі їхні рідні були щасливими!