Вероніка мовчки пройшла на робоче місце, спокійно кинувши на ходу:
– Звільняюся я, схоже, дівчата…
– Що сталося? – захвилювалися колеги.
– Я не можу працювати із розлучницею.
– Що? Невже…
У кабінеті настала тиша. Ніхто не міг зрозуміти, як таке могло статися у дружньому колективі, де навіть найменших сварок ніколи не було…
Додому Вероніка йшла повільно. Не помічала ні гарної погоди, ні передвихідного настрою людей. В голові крутилося одне: ось і вона стала третьою зайвою. Ні роботи, ні сім’ї. Одна. Повний глухий кут. І жодного виходу жінка не бачила.
«Куди не глянь – скрізь проблеми», – сумно посміхнулася Вероніка.
Адже зовсім недавно все дуже добре було. Якби не цей корпоратив… Хоча хто його знає?
У невеликій компанії Вероніка працювати прийшла, будучи ще студенткою. Так там і залишилася. Колектив дружний, атмосфера душевна. Навіщо шукати щось краще? І не пошкодувала жодного разу. Особливо подобалося Вероніці її безпосереднє начальство, головний бухгалтер.
Зовні Юлія Олексіївна особливою красою не відрізнялася. Непримітна, невисокого зросту і фігурою, як у підлітка. Зате сама завжди спокійна, зібрана. І завжди прийде на допомогу, підтримає. За десять років роботи Вероніка і кар’єру зробила непогану, заступником головного бухгалтера стала, і заміж вийшла.
Майбутнього чоловіка Вероніка зустріла відразу: високий смішний хлопець привіз замовлення. Юра одразу звернув увагу на гарну дівчину, почав залицятися. Одружилися, доньку виховували. З декрету Вероніка на роботу поспішала з радістю: встигла скучити за своїми. І відразу зрозуміла: її пам’ятають, вона потрібна!
Навіть не помітила Вероніка, що розладналося щось у них із чоловіком. Віддалятися став Юрій. Вероніка навіть підозрювати стала, що зраджує він їй. Запитала прямо, не звикла крутитися. Юрко здивувався:
– З чого ти взяла? На роботі вимотуюсь, дуже важкий час… Ще місяць – і легше буде, обіцяли…
Але все дізналася сама Вероніка. Довелося. З нагоди успішного завершення кварталу на роботі вирішено було влаштувати свято. А оскільки корпоративу давно не було, то й розгулялися на повну. Усіх співробітниць запросили із чоловіками, нареченими.
Веселощі йшли повним ходом: розкішний стіл, жива музика, цікаві конкурси. Вероніка так розійшлася, що жодного не пропускала. Перерву вирішила зробити, коли зрозуміла: все більше не витримає такої кількості сміху. Попрямувала до свого столика. А Юрка нема!
Розгубилася дружина: щойно був, бачила його – і нема. Чи образився, чи що, з ним? Чекала п’ять хвилин, десять… Нема коханого! Занепокоїлася дружина: а раптом зле Юркові? Сидить десь, а вона й не в курсі, допомогти нікому.
Побігла Вероніка шукати чоловіка. Пробігла коридорами, потім почала переглядати всі відкриті приміщення. Ось тут її і чекав сюрприз. Зрозумівши, що в кімнаті хтось є, Вероніка обережно відчинила двері і застигла: її чоловік, її Юра, забувши про все на світі цілувався з її начальницею!
Таку картину довго спостерігати не стала. Вигукнула: «Ось ви де!». А потім швидко пішла до виходу. Залишатися на святі не було сенсу. Веселий настрій зник. Викликавши таксі, Вероніка залишилася чекати на машину на ганку. Там дружину і знайшов Юра:
– Вибач мені. Просто все вийшло несподівано. Я давно люблю Юлю, а зізнатися тобі сміливості не вистачало.
– Давно у вас?
– Та більше півроку вже… Я тоді приїхав за тобою, ти затримувалася через звіти. Ось і познайомився з Юлею, розговорились. Так із нею цікаво виявилося!
– Чому ж потім не зізнався? Невже не наважувався?
– Юля заборонила. Сказала, що добрі стосунки на роботі для неї багато важать. А така новина все зіпсує. Але тепер тобі все відомо, тож я піду. Речі сам зберу, і на розлучення теж сам подам. Вибач. Ти – людина для мене і близька, і рідна, незважаючи ні на що. І дочку я любити не перестану, і спілкуватися з нею буду. Але я люблю Юлю. І жити хочу лише з нею.
Вероніка мовчала. Вона не знала, що відповісти на таку відвертість. На віях чи то краплі дощу, чи то сльози… Навіть додому не пам’ятала, як дісталася. Так і не залишало її відчуття, що все наче в якомусь фільмі. Навіть дивно: ніби збоку дивиться на все.
Вероніка пройшла в спальню, відкрила шафу і почала акуратно пакувати речі вже, мабуть, колишнього чоловіка. Дивлячись на кожну. Згадувала то спільні подорожі, то народження Наді та радість Юрка з приводу батьківства, то їхні рідкісні сварки з такими яскравими примиреннями…
У всьому тепер Вероніка звинувачувала себе: може, замало часу приділяла чоловікові? Занадто чіплялася до нього? Начебто, не просила, щоб заробляв більше, не просила ремонтом займатися. З донькою сам гуляв, не було жодних нарікань… Та й потім, хіба це так багато?
А потім навалилася туга: як же тепер вони з донькою самі житимуть? Як Наді пояснити, що тато тепер не з ними? Можна залишити доньку у бабусі, але ж не назавжди? Та й квартиру ділити доведеться. Це не приховаєш…
Але неприємності Вероніки на цьому не закінчилися. Вранці заступника одразу викликала до себе начальниця. Вероніка навіть посміхнулася до себе: треба ж, як у житті буває! Дружина у коханки під керівництвом працює!
– Вероніка Євгенівно, я розумію Ваш стан…
– Невже?
– Але й Ви зрозумієте: ми не хочемо втрачати цінного співробітника. Не треба давати всю владу емоціям. Пропоную взяти відпустку, відпочити тижнів зо два, подумати. Навіть з’їздити відпочити із донькою, путівку сплатить підприємство. Ні, я особисто… Вам потрібен час для ухвалення рішення. Прошу, спокійно зважте всі факти…
– А я-то думаю, що та як… А ви виходить Юрка у мене купуєте?
– Ви неправильно зрозуміли все…
– Та правильно я розумію! Перешкодою стала. Для вас обох, правда? А тут – з очей геть, тиша та благодать. Ну так, покатаюся, заспокоюся і все, як і раніше, піде. Ну, вже ні. Такі подачки мені ні до чого. Ось заява про звільнення.
– Вероніка, заспокойся, не підпишу я її. Тижня тобі вистачить, щоб спокійно все обміркувати. Сама ж потім дорікати себе станеш! Про дитину подумай… Ти людина доросла. Маєш зрозуміти: будь-яке може статися. Так, не планувала такого. І Юрко теж не думав зраджувати тобі. Так вийшло. І знову говорю: не хочу втрачати цінного фахівця. Може, таки відпочинеш?
– Зрозуміло, – зітхнула Вероніка. – Переживаєш, що директор дізнається про все? Адже він обов’язково запитає, з чого б це я піти вирішила? А правду йому розкривати ой, як не хочеться …. Правильно?
– Ти на що натякаєш?
– Та на те, Юлія Олексіївно, що не схвалить Ігор Валентинович такого розгулу!
– Зрозуміло, поки що не здатні Ви здорово оцінити свої вчинки. Вчіться контролювати себе і так, я поки що Ваше керівництво, а не Ви моє. Все, розмову скінчили. Даю Вам тиждень на ухвалення рішення.
Поклавши на стіл начальству заяву, Вероніка вискочила з кабінету. Працювати вона не могла: сиділа, дивлячись в одну точку. Здивувавши колег новиною про майбутнє звільнення, Вероніка поїхала додому.
Що їй робити, жінка не знала. Як не роби – чоловіка не повернеш. Залишитися ще й без роботи? Це поки що Юлія нібито на її боці. Але скільки тривав шляхетність? І з іншого боку, а чи зможе сама Вероніка продовжувати працювати із розлучницею? Замкнене коло…
Незабаром день народження вже гості запрошені. І що буде? Як сказати, та й чи варто всім зізнаватись? Але такий подарунок не приховаєш! Одна вона. Юрко у Юлії, Надю доведеться до бабусі відправити, щоб не бачила, як мама плаче.
А вона, Вероніка, як? Непотрібна, забута, наче викинута річ. Та навмисне не придумаєш: усе було, і робота кохана, і сім’я міцна. І ось так, відразу все зникло. І нічого нема. Порожнеча.
Розповісти подругам? Наперед знає, що скажуть. Мамі? Не варіант, розхвилюється, а у неї здоровʼя не те вже. Видно, так і доведеться все розгрібати однією. Тільки чому ж так важко, і важкість все наростає? Адже, як то кажуть, нічого такого не сталося? Ситуація звичайна… У багатьох буває. І її, на жаль, не оминула доля залишеної дружини. Банальний корпоративний роман зруйнував її сім’ю.
Мине час і звичайно стане легше, а поки що… А поки що Вероніка вирішила не забирати заяву на звільнення. Подати на розлучення, на поділ майна та виїхати з міста разом із Надею. До подруги Олі, яка давно кликала їх усією родиною в Одесу. Там Вероніка не відразу, а згодом, забуде про зраду і розпочне нове життя. Але це трапиться трохи пізніше, а поки що вона має боротьбу з собою та обставинами… Вероніка зітхнула і сіла писати повідомлення Олі. Потрібно потихеньку готуватися до змін…