Ірині все частіше почало здаватися, що чоловік до неї охолонув. Вона згадувала, як він залицявся, поки вони не були одружені, як хотів радувати щодня. А зараз що?
Приходить із роботи і втикається у телевізор. Іноді вони розмовляють увечері, зрідка кудись вибираються у вихідні.
Так, Ілля багато працює. Намагається накопичити на квартиру, хоче продати ту маленьку однокімнатну квартиру, в якій вони зараз живуть, і купити щось більше.
Ну то й що? Хіба це причина, щоб припинити звертати увагу на свою кохану? Ірині було прикро, їй хотілося повернути у їхні стосунки колишню пристрасть.
Насправді всі проблеми від нудьги. А Ірині справді було нудно. Вони з Іллею хотіли дитину, але ніяк не виходило. Пройшлися спеціалістами, але ті лише розводили руками і радили чекати.
– Так буває, – сказав спеціаліст. – Деякі за рік і більше не можуть завагітніти, і це нормально. Просто потрібно розслабитися, і в жодному разі не можна опускати руки.
Іра не була терплячою. Їй треба було все й одразу. Тому їй такий варіант не подобався, і вона повела Іллю до інших спеціалістів. Але, на жаль, ті говорили те саме.
У результаті про дитину вона поки що не думала. Але й чим себе відволікти від думок про байдужість чоловіка теж не знала. Іра працювала, але робота її була однотонною, якоюсь похмурою. Можна сказати, вона п’ять днів на тиждень із дев’яти до шести папірці перебирала. Звичайно, що таке заняття не надто надихає.
Подруги в неї були, але з ними теж часто зустрічатися не виходило. Одна сиділа в декреті, в іншої був син в дитсадку, третя з головою поринула в нові стосунки.
Загалом у всіх справи, турботи, а Ірині було нудно. Вечорами, коли Ілля повертався з роботи втомлений і вимотаний, вона відразу починала до нього чіплятися.
– Ми з тобою навіть не розмовляємо! Що це за сімейне життя? Ми наче не три роки у шлюбі, а всі тридцять!
– Я не проти поговорити, – стомлено відповів Ілля. – Що ти хочеш обговорити?
– А ось не треба мені послуг робити! Я бачу, що я тобі нецікава! А я стараюся, тримаю себе у добрій формі! Ходжу ошатна, при макіяжі, зачісці, а ти мені компліментів уже сто років не говорив!
– Ти чудово виглядаєш! І ти знаєш, що я тебе дуже люблю.
– Звідки я знаю? Я тебе бачу рідко, а чую ще рідше.
Іра пихкала, а Ілля мовчки вечеряв. Такі випади від дружини стали все частішими, і він навіть не розумів, що від нього вимагається.
– Давай на море зʼїздимо? – сказала вона. – Відпочинемо, насолодимося життям.
– Ірино, ну яке зараз море? Ми з тобою на квартиру збираємо, та й з роботи мене ніхто не відпустить.
– Знаєш, – невдоволено промовила вона, – було б бажання! А можливості знайдуться!
– Та я й сам би з радістю відпочив! Знаєш, як я втомлююся?
– Я теж втомлююся, але не виглядаю так сумно і нудно, – буркнула дружина і пішла з кухні.
Засинаючи, вона думала, що не про таке життя мріяла. Чомусь сімейне життя здавалося їй якоюсь казкою. Романтичною, з часткою пригод та з крапелькою трагізму. А тут чорно-біле кіно із незрозумілим сюжетом.
Ірині б заспокоїтися. Знайти собі якесь хобі, радіти з того, що її чоловік справді її любить і цінує, що намагається забезпечити їм гідне майбутнє. Але їй і справді не вистачало якогось екшну, хотілося емоційних гойдалок, щоб душа раділа.
А ще їй хотілося, щоб і Ілля цього хотів. Щоб перестав бути нудним, похмурим, втомленим. Щоб переживав Ірину втратити.
Тому вирішила вона його струснути.
Спочатку подумала про те, що непогано переконати б чоловіка ревнувати. Тому з роботи повернулася з гарним букетом квітів, який сама собі купила.
Але Ілля навіть не помітив букета у вазі, що, природно, Ірину дуже образило.
– Нічого не скажеш про квіти? – запитала вона, невдоволено смикаючи ногою.
Здавалося, що Ілля їх уперше побачив.
– Гарні. Звідки?
– Колега на роботі подарував, уявляєш?
Ірині здалося, що в очах Іллі промайнула зацікавленість.
– Чого б це? – Запитав він.
– Не знаю. Сказав, що виникло таке бажання.
Іра посміхнулася і поправила квіти.
– Що ж, бажання – це добре.
Посмішка сповзла з її обличчя, і вона невдоволено дивилася на чоловіка.
– І що, ти не ревнуєш?
– Сонечко, я тобі довіряю. Я знаю, що ти любиш мене. У сімейному житті довіра – це головне. Але твій колега молодець, треба мені з нього приклад брати. А то давно я тобі квітів не дарував.
Ілля цмокнув дружину і подався до телевізора. А Ірина лише роздратовано пихкала. Звичайно, непогано, якщо Ілля стане частіше дарувати квіти, але завдання цього букета було іншим. Він мав викликати пристрасть, ревнощі. А в результаті все марно.
Ще кілька разів Ірина вдавалася до різних фокусів. То таємниче з кимось говорила по телефону, прикриваючи за собою двері, то закочувала сварки Іллі на рівному місці, намагаючись викликати в ньому емоції у відповідь.
Але її чоловік сам по собі був людиною спокійною та терплячою. Так ще й втомлювався сильно. Загалом її натяки він не розумів, на її сварки не реагував, та й ревнувати відмовлявся.
І тоді Іра зважилася на відчайдушний крок. Одного вечора, коли Ілля повернувся з роботи, вона трагічним голосом заявила йому:
– Я думаю, нам треба розлучитися.
Що-що, а увагу від чоловіка вона отримала.
– Що сталося? – запитав він.
– Ти мене не цінуєш. Тобі на мене все одно. У нас давно вщухла пристрасть.
– Ірино, але це ж нормально. Сімейне життя має бути спокійним, комфортним. Ми кохаємо одне одного. І я тебе ціную і дбаю. Я тобі допомагаю в усьому, підтримую. Хіба це не турбота?
– От зараз ти мене не розумієш, – заявила вона. – Ми різні, Ілля. І нам не по дорозі.
Взагалі Іра хотіла, щоб Ілля почав боротися. Щоб знову залицявся до неї, щоб зрозумів, що таку жінку, як Іра, треба носити на руках.
Але вона не врахувала, що чоловіки розуміють усе прямо. Ось і Ілля не виправдав очікувань Ірини. Не став умовляти її залишитися, не намагався знову отримати її прихильність. Він лише тихенько запитав:
– Ти певна? Бо такими словами не кидаються. Може, ще раз зважимо все, поговоримо?
Ірині б зупинитись, але вона хотіла грати до кінця.
– Так, я певна. Якщо ти не змінишся, то ми не зможемо бути щасливими. Я хочу емоцій, а ти мені їх не даєш. Навіть ревнувати мене не хочеш!
– Що за нісенітниці? Ревнощі – погане почуття, яке ображає твого партнера та тебе. Я тобі довіряю, хіба це погано?
Ірина лише похитала головою. Мовляв, ти нічого не розумієш.
– Гаразд, я зрозумів. Мені дуже шкода.
Ірина почала збирати свої речі. Квартира була Іллі, тож вона тут залишитися не могла. Збирала вона їх повільно, трагічно шморгаючи носом. Все чекала, що, як у фільмах, Ілля вихопить валізу у неї з рук і скаже, що вона нікуди не піде. Що він її не відпустить!
Але Ілля і справді поважав її та її рішення, хай і не розумні. І якщо його коханій з ним погано, значить, найправильнішим буде відпустити її.
Валіза вже зібрана, а Ілля все ще не почав вмовляти її залишитися.
– І що, – невдоволено вигукнула Ірина. – Візьмеш мене і відпустиш?! Тобі зовсім начхати?!
– Мені не начхати, але ти ж кажеш, що тобі зі мною погано, – сказав Ілля.
– Так, погано, – пробурмотіла Ірина. Адже все йшло не за планом. Але відступати їй було соромно.
Вона тягла з розлученням, давала Іллі шанс виправити ситуацію, розгребти все те, що Іра сама наробила. Але він не поспішав.
Взагалі він багато думав. Аналізував їхнє сімейне життя. Так, він любив Ірину, але вона останнім часом поводилася дуже дивно. Вона ніби не цінувала його, не розуміла, що він намагається зробити для них усе найкраще. Що він завжди йде їй назустріч, що дбає про неї.
І він прийшов до думки, що, напевно, вона має рацію. Вони просто не пара.
Зустрілися вони у ЗАГСі. Іра думала, що хоча б зараз Ілля схаменеться, попросить її цього не робити. Адже вже все зайшло надто далеко.
Але він був спокійний. Запитав, як у Іри справи, а потім просто пішов у бік кабінету.
– Стій! – гукнула його Ірина, розуміючи, що програла. – Я не хочу розлучатися. І не хотіла. Я лише хотіла твоєї уваги, емоцій.
Ілля застиг. Вона думала, що він зараз дуже зрадіє, підхопить її, почне кружляти. Але він не поспішав. Та й вираз його обличчя мало нагадував радість.
– Тобто ти хотіла щоб я переживав, копався в собі тільки тому, що тобі було нудно? Для тебе все це гра, Ірино? Тобі наше сімейне життя жарт, чи що? Я тебе люблю. Точніше, любив. І я ніколи не став би грати твоїми почуттями. Якщо мені щось не подобалося, я б просто поговорив.
– Що, означає, любив? – тихо спитала Іра.
– А те й означає. Я не хочу бути з тією, яка подає на розлучення через нудьгу.
Ще довго Іра розглядала свідоцтво про розлучення. Дивилася на нього і не могла повірити. Вона ж хотіла, як краще. Хотіла повернути у стосунки колишню пристрасть. Думала, що це їх струсить, підбадьорить.
Але Ілля думав інакше. Він не міг прийняти, що хтось може грати почуттями людей. Тому навіть після вибачень Ірини він не погодився зберігати шлюб.
Хоча не факт, що там було що зберігати.