Свекруха одразу невзлюбила Валю, з першої їхньої зустрічі.
— Валентино, та ви навіть зовні не дивитесь! Ти сіра вся, а Ігор високий, гарний хлопець! Чесно скажу, не розумію, що він знайшов у тобі?
Валя ошелешено дивилася на маму коханої людини. Ну, хто таке говорить? Яка безкультурність та хамство!
— Мамо, ми любимо один одного, і вже подали заяву до ЗАГСу. Валя вагітна.
— Ах, тоді все зрозуміло! Дитиною заманила, отже. Швиденько завагітніла, щоб отримати мого сина. Невідомо ще, чи це твоя дитина, Ігоре…
— Тому я й не знайомив вас раніше. Я знаю тебе. Ти вже двічі втручалася в мої стосунки, тепер досвідчений. Поставив перед фактом. Весілля не буде, просто розпишемося. На цьому зустріч можна закінчити. Ходімо, Валю, нехай мама переварить новину.
Двері зачинилися. Пішли. Лариса Вікторівна була дуже ображена. Де це бачено, матір зовсім не слухає! Адже вона бажає йому щастя! Що за діти пішли… Донька теж не слухала її, вийшла заміж за сантехніку, сором! Така красуня, порода відчувається і живе з цим монтажником унітазів, або що там вони роблять.
Одразу сказала, що спілкуватися з ним не буде. Не її рівень. Тепер зрідка телефонує доньці, онуків навіть не бачила в живу, тільки по фото. Нехай знають, що вона жінка слова.
З чоловіком не пощастило, ганчірка, а не чоловік був. Заробляти не вмів. За все життя лише на квартиру синові й заробив. Не гульбанив звісно, але не було в ньому стрижня. Інакше не пішов би. Каже, погана ти дружина, Ларисо, не можу я з тобою більше жити. Зібрав речі та вмотав до своїх батьків до іншого міста. Розлучилися. Він швидко там знайшов жінку та живе з нею.
З Ігором спілкується, той і розповів. Одна надія була на сина, що вигідно одружується, з благородною дівчиною, місцевою, гарною, розумною. А він кого не приведе все не те, то старша за нього на два роки дівчина була. Ще цього не вистачало. Все їм висловила. Ігор сердився, просив не лізти. А як не лізти, вона мати йому рідна. І щастя бажає. І вигода має бути, а не з вулиці приводити дівчат незрозумілих.
Лариса працювала бухгалтером у школі і дуже пишалася цим. У колективі її побоювалися, бо вона не мовчить ніколи, каже, що думає. А таких не люблять, чесних та відкритих людей. Так вона рахувала.
На цей раз Ігор зайшов далеко, заяву, вагітність. Ну хай спробує, хлібне сімейного життя…
Через два тижні Лариса Вікторівна вирішила нагрянути в квартиру сина. Ігор періодично дзвонив, але не приїжджав до неї.
Двері відчинила Валя.
— Привіт Валю. Ігор удома?
— Здрастуйте. Нема його, до магазину поїхав.
— Так і стоятиму на порозі? Дай пройду…
Валя відійшла убік.
— І що тут у вас. Штори нові. Ти не думай, це ненадовго. Ігорю швидко набридне сімейне життя. І поїдеш ти додому, та ще й з дитиною… Воно тобі треба? Поки не пізно, роби процедуру, чи термін вже великий?
— Яка процедура, що ви? До речі, у нас двійнята будуть. По моїй лінії в роді були двійнята, от і мені перепало.
– Як двійня?! О, Господи! Біда то яке… Що ви з ними робитимете?
– У сенсі, біда? Ну що ви несете… Ігор дуже радий, каже, завжди мріяв мати двох синів…
— Двоє хлопчиків у вас? Боже… Горе яке… Хоч би все нормально пройшло, а то мало що… Раптом що станеться, що Ігор робитиме з двома дітьми?
— Знаєте, мені негатив не потрібний абсолютно. Тому попрошу вас піти. Як язик повертається говорити таке, адже ви жінка, самі народжували двічі, ви мати, ну як так можна… У мене, на жаль, немає мами, її не стало, коли я маленькою була, але вона була б щаслива поняньчити онуків…
— А я не маю бажання няньчитися з дітьми, самі народили, самі й займайтеся. Ще й женуть мене із квартири. Безсовісна ти дівко!
Лариса Вікторівна, обурена, вискочила з квартири. Ось же пощастило зв’язатися з такою плідною, двоє за раз… Бідолашний синочку! Такий тягар на все життя. Ну нічого, сам вибрав, от хай і мається тепер.
***
— Алло, мамо, у мене два синочки народилися. Олег та Денис назвали.
— Що за імена безглузді? Ох, намаєтесь ви з ними… Сину, ну навіщо ти одружився? Все життя попереду, молоде, гарне, а тепер ось утримувати цю юрбу треба.
— Нічого, впораюся. Батьку зателефонував, той радий, приїде з дружиною пізніше, не терпиться на онуків подивитися.
— Ну звичайно, тато гарний у тебе який. Тільки він лицемірить. Не потрібні йому ці онуки, живе там зі своєю, радіє життя. А я говорю, як є. Двійня – це проблеми. Валя твоя перетвориться на втомлену жінку, через безсонні ночі. І втечеш ти швидко від неї. Знай, я завжди підтримаю тебе.
Ігор мовчки скинув дзвінок. Мама не змінюється.
Лариса Вікторівна зняла бігуді, розчесалася, нафарбувала вії. Сьогодні має день народження. На роботу не треба, вихідний. Може, синок приїде привітати…
Сходила до магазину, купила торт, пляшку ігристого. До вечора чекала, та так і не приїхав. Покликала сусідку Віру, самотню жінку, трохи старшу за неї.
— Уявляєш, Віро, мене не привітав ні син, ні дочка…
— Видно здорово ти їм насолила… Розповідай, які у вас стосунки? Я поки торт поріжу, а ти разливай по келихах.
Ларису Вікторівну понесло. Все, як на дусі розповіла. Як зятя не прийняла і не спілкується з сім’єю дочки, як сина відмовляла одружуватися, як невістку дорікала дітьми.
— Ну, все зрозуміло! Ти підла жінка, як зараз кажуть. У самої життя не склалося, так і дітям норовиш зіпсувати. Діти та онуки — найрідніші люди! І ти відвернула їх від себе! А тепер чекаєш на привітання?
У мене такою була мати. Наговорить всякого, а потім дивується, чому не їжджу. Перед тим, як її не стало прощення тільки попросила, скільки ж всього вона наробила.
— Ну, дякую, сусідко, втішила. Я щастя їм бажаю, тільки й усього. Правильно вибирати супутника життя потрібно. В однієї сантехнік без освіти, в іншого якась дівчина з вулиці, яка народжує по два відразу.
— А мені здається, що не розумна тут тільки ти. Залишишся одна, всі відвернулися і так вже. Поганий характер у тебе, однак…
– Знаєш що, іди звідси, прийшла мені тут, образи наговорила! Привітала, називається!
– Торт поїла, можна й піти…
Двері зачинилися. Лариса Вікторівна відпила ігристого, поїла торт. Раптом різко задзвонив телефон. Донька.
– Мамо, з днем народження! Здоров’я тобі міцного! Я весь день без зв’язку, телефон у ремонті…
— Дякую, дочко. Одна ти мене привітала. Брат невдячний навіть не зміг зателефонувати.
– Так він занедужав. Думала, ти знаєш… У палату поклали.
– Не знала. Я ж не спілкуюся з цією його.
– Ну і дарма. Валя хороша, і Ігор любить її та дітей. Ти не ходиш до них?
– Не ходжу. Мені там не раді…
— Ось і сходи. Онуки в тебе народилися, таки…
Наступного дня вирішила зайти додому до сина, на дзвінки не відповідав, а номера телефону Валі в неї не було.
В цей час Валя стояла біля вікна, і бачила, як свекруха неквапливо прямує до їхнього під’їзду. Відчинила замок на вхідних дверях.
Лариса Вікторівна штовхнула двері, відчинилася. Дивні якісь, не замикаються. У спальні гучним голосом розмовляла невістка телефоном. Лариса Вікторівна причаїлася і вирішила підслухати, про що та говорить.
— Наталко, сил моїх немає вже! Діти потребують уваги, чоловік занедужав, свекруха злюка, не життя, а не зрозумій що. А я ще молода! Вирішила залишити дітей Ігорю та піти! Нехай виховує зі своєю мамою. Раз невзлюбила мене, от і отримає вільного синочка.
А я поїду до подруги однієї, живе в Києві. На роботу влаштуюсь там, може й заміж ще вийду, як вийде. І Ігор одружиться, знайде своє щастя, мати підбере йому гідну дівчину. На розлучення подам, аліменти платити доведеться, але що робити. Натомість вільна жінка буду. Ох, як же зрадіє свекруха, мрія збулася, не любима невістка пішла з її життя!
Лариса Вікторівна застигла. Що вона каже таке? Піде? Залишить дітей?
Вона вихором увірвалася до кімнати, де була Валя.
— Ти чого це надумала? Га? Чоловіка кинути з дітьми? Та що ж ти за мати така?
Валя здивовано глянула на неї.
– Ой, здрастуйте. Не чекала на вас тут побачити. Щось сталося?
— Сталося, звісно! Ігор у палаті і не відповідає на дзвінки. Приходжу до вас, і що я чую, ти піти збираєшся. У тебе є совість?!
— Ну, це ж ваша мрія, щоб Ігор мене покинув. Будь ласка. Отримайте, розпишіться. І онуків у подарунок. Виховаєте їх як вважаєте за потрібне. А я нормально жити хочу, а не ось це все.
— Казала ж, роби процедуру! Що ми робитимемо з дітьми? Ігору все життя зіпсувала! Ось чому матір не послухав?
Лариса Вікторівна схопилася за голову. Видно було, що вона справді запереживала.
— Ну що, познайомлю вас з онуками. Ось вони прокинулися якраз. Олежик зліва, Денис праворуч. Схожі на Ігоря. Вчіться, як поводитися з двійнятами.
Лариса Вікторівна підійшла до ліжечка. На неї дивилися два маленькі Ігорчики … Не близнюки, але дуже схожі один на одного.
— І ти готова так залишити малюків? І Ігоря не шкода?
— А вам не шкода сина? Весь час палиці в колеса ставите! Дружина не така, діти не потрібні… Ще й з донькою не ладнаєте. Як вам живеться? Інших ви засуджувати майстриня, а за собою не помічаєте грішків?
Нікуди я не збираюся, звичайно. Пожартувала. Бачила у вікно, що йдете. Я щиро люблю Ігоря та дітей, і життя готове віддати за них. А ось заради чого ви живете, незрозуміло.
А з Ігорем нічого страшного. Світлана спеціально сказала, що занедужав він.
— Ну й жарти в тебе, Валентино! Господи! Як уявила, що ти поїдеш…
Лариса Вікторівна сіла на стілець. Валя налила у склянку води та подала їй.
— Може вистачить вже вам так ставитись до рідних людей? Гаразд мене не любите, переживу, але навіщо так ставитися до сина, дочки, онуків? Старість не за горами, і хто залишиться з вами?
— Я хочу, щоб мене поважали, прислухалися, а діти все не так роблять!
— Це їхнє життя. Ви виконали свою місію. Виростили дітей, причому добрих дуже. Пишатися треба. Жити та радіти. Так ні. Вічно незадоволена мама, все не так і не те. Ну як так жити можна, не розумію.
— Ось така я. Гаразд, піду додому. А хлопчики славні у вас вийшли. Дай потримаю хоч одного…
Валя дістала з ліжечка одного із синів і простягла свекруху.
— Ти дивись, дивиться на мене… Розуміє ніби щось…
Дитина почала кректати і жалібно заплакала.
— Не подобається бабуся, певне. Тримай.
— Якщо буде бажання, приходьте лише без негативу. Я готова пробачити усі ваші висловлювання. Але подумайте, будь ласка, що для вас дійсно важливо в цьому житті.
Лариса Вікторівна йшла додому і розуміла, що вже не відчуває образи та неприязні до Валі. Та хай вже живуть… Невідомо, яка б інша невістка попалася. Треба менше виступати, а то й справді покине сім’ю і поїде.
На хрещення дітей Ігор із Валею запросили її та Світлану з чоловіком та дітьми. Вперше зібралися всі разом. Лариса Вікторівна поводилася пристойно, грала з дітьми.
І нова роль припала їй до душі. Треба лише більше мовчати. Важко це вдавалося, але вона прагнула цього. Адже залишитися зовсім однією на старість їй зовсім не хотілося. Її характер не змінився, звичайно, але навчилася стримувати емоції. Чи надовго? Час покаже…