Марина з Михайлом одружувалися. Все б було добре якби всюди не лізла майбутня свекруха. – Вибору у вас немає, – сказала вона Марині. – Я сама все вирішу, як правильно пройде весілля. – Ні, ви вже нічого не вирішите, – спокійно сказала Марина. – Все вже зроблено. Кафе ми замовили без урахування вашої великої рідні. З мого боку п’ять людей, і з вашого – п’ять. – П’ять?! – ахнула свекруха. – А хто ще, крім мене? Невже він запросив свого батька? – Якби ви його слухали, то знали б, – сказала Марина. – Він вам казав… Весілля таки відбулося. А вже аж потім, з’ясувалося несподіване

Дивні стосунки зі свекрухою почалися в Марини ще до весілля. Дівчина розуміла, що мати любить свого єдиного синочка, але син уже дорослий – двадцять сім років. Пора б уже, як то кажуть, відпустити його у вільне плавання.

Суперечка про місце проживання молодят почалася ще перед весіллям. Мати наполегливо пропонувала жити в неї. Адже квартира в майбутньому її синові і дістанеться, навіщо тулитися десь, якщо є простора трикімнатна квартира, що дісталася їй ще від батька.

Марина ж хотіла одразу жити окремо, та й Мишко був не проти. У неї була квартира, яку їй купили батьки й бабуся з дідусем.

Вони всі разом склалися грошима, коли Марина отримала диплом і почала працювати. Квартиру вибрали поряд з роботою, тож жодних автобусів та іншого транспорту, п’ять хвилин всього добиратися.

Однокімнатні навіть не розглядали, хотіли двокімнатну, але вийшло, що в ціні різниця була невелика. І в Марини у власності тепер було три кімнати.

Площа квартири свекрухи була більшою, на цьому пізніше й наголошувала жінка. Вона не одразу дізналася про квартиру Марини. Більше – краще. А квартиру можна продати, купити машину, а можна і здавати в оренду. Так вона вирішила.

– Ні. Ми житимемо окремо, в моїй квартирі, – сказала Марина.

– Ти, дівчинко, ще молода! Не розумієш усієї вигоди. Давай зробимо інакше. Я дам вам грошей на весілля, а ти перепишеш за це на мого сина частку у своїй квартирі. А то як він житиме у чужому житлі? Йому буде незручно.

– А може ви на мене частку у своїй квартирі перепишете, якщо я до вас переїду?

– Це ж інше! Квартира моя, а не мого сина.

Чим далі йшли розмови, тим було все заплутаніше. Найцікавіше те, що Михайло не брав у цьому участі. Йому було байдуже, що вирішать за нього жінки. Він у цей час дивився телевізор або сидів у телефоні. А його мати пропонувала нові шляхи вирішення.

– Якщо ти не згодна, то живіть у тебе. Я у ваше весілля вкладатися не буду!

– Ми спочатку хотіли скромне весілля. Це ви наполягли на запрошенні всієї вашої рідні. Моїх, до речі, буде всього п’ятеро людей. Я не збираюся робити з нашого весілля подію століття. Лімузин замовляти ми не хотіли, це також ваша ідея. І ресторан у нас був інший.

– У мене ж єдиний син!

– Я теж одна дочка у своїх батьків, і єдина внучка бабусі з дідом, але не пуп землі. Не платитимете за своїх гостей, значить весілля буде скромним і без них. Я у борги лізти не збираюся і батькам не дозволю.

– От значить яка ти! Я ж казала, що не ту собі Мишко знайшов жінку. Не ту!

– А ви в нього може спитаєте.

– А от і спитаю. Михайле! Відійди нарешті від телевізора.

– Що сталося?

– Поки що нічого, але скоро станеться. Ти добре подумав про весілля?

– Мамо, що про нього думати? Ми вже все вирішили. Я в курсі твоїх бажань, але це нам не потрібно. Ми не маємо часу розважати твою рідню. Я бачив їх раз у житті. Сам я цього навіть не пам’ятаю й не знаю нікого. Та й образилися всі на тебе давно.

– Час прийшов помиритися. Якраз дуже слушний момент.

– Давай ти знайдеш момент без нашого весілля, га. Переїдь до них сама. Я тобі вже сказав. Не думаю, що ти зможеш вмовити Марину. Не відволікай мене, я не дивлюся телевізор, а працюю. А телевізор увімкнув, щоб вас не чути було, інакше ви мене відволікаєте. А мені роботу скоро здавати.

– Яка робота?! Ваш інтернет це суцільні пустощі й ігри.

– Думай, як хочеш. Тоді я пішов гратися…

Насправді Михайло непогано заробляв. Мамі пояснював, що за робота, але та так і не зрозуміла. Для неї інтернет це ігри…

– І треба тобі, Марино, отакого гравця в чоловіки?! Він же ж від телефону не відходить, а якщо й відходить, то в комп’ютер лізе.

– Так ми з ним схожі! Я теж телефон із рук не випускаю.

– Як же ж ви будете дітей народжувати й виховувати?

– А ми не відволіклися з вами від теми? Ми говорили про інше. А про дітей не хвилюйтеся. Вони зараз прямо з телефонами народжуються.

Майбутня свекруха округлила очі. Виявляється невістка не тільки незговірлива, а й нахабна! Треба ж таке придумати. Не слухається її, матір майбутнього чоловіка.

– Вибирай… Те! – саме так вона й сказала. – Але ні. Вибору у вас немає. Я сама все вирішу.

– Ні. Ви вже нічого не вирішите. Все вже зроблено. Кафе ми замовили без урахування вашої рідні. Адже це весілля вашого сина, а не ваше. Він так вирішив, а я проти не була. З мого боку п’ять людей, і з його п’ять.

– П’ять?! Хто, крім мене? Невже він запросив свого батька і його батьків? А ще хто?

– Якби ви його слухали, то знали б. Він вам казав.

– Я була згодна на це при великому весіллі. У вузькому колі я не хочу їх бачити.

– Він батько вашого сина. Доведеться змиритися. Мишко сам його запросив.

Свекруха хотіла велике весілля, щоб довести колишньому чоловікові та його рідні, кого він нібито втратив. Напевно, вона все ще любила батька свого сина…

…Весілля таки відбулося. Як би свекруха не лізла зі своїми порадами, Марина завжди давала їй відсіч.

Михайло дружину підтримував. Йому вже набридло жити за вказівкою матері. З цим дружи, з цим не дружи, так у нього було змалку. Навіть інститут обирала мама, добре, що Михайло хотів саме туди.

Наречених вона йому теж шукала, тільки сама й розчаровувалася в кожній. З однією з них справа ледь до весілля не дійшла. А ось тепер ця Марина. Звідки він її взяв? Ні на що не реагує, все робить сама і як хоче.


Коли у молодих народилася перша дитина, то новоспечена бабуся знову заметушилася.

Вказівки сипалися як із рогу достатку. Дізнавшись про другу вагітність, бабуся була вражена. Різниця у віці у дітей була три роки. Марина чудово справлялася, а свекруха все лізла. Нудно їй.

Звичайно ніхто не забороняв спілкуватися з онуками, але тільки їй це було не особливо цікаво. Набагато краще роздавати поради.

Марина навіть пропонувала купити їй цуценя, чи кота, але виявилося, що вона взагалі не любить тваринок.

Невістка давно перестала звертати на це увагу, а Михайло іще раніше.

Свекруха все менше цікавилася їхнім життям. Звичайно, вона дзвонила і приїжджала, але рідше.

А потім з’ясувалося несподіване! Вона виявляється… Має роман із батьком Михайла!

Виявляється той розлучився, і вирішив почати спілкуватися з першою дружиною.

Це він зупиняв її від читання моралей і порад на адресу дітей.

А потім було скромне весілля батьків Михайла, після якого все налагодилося. Ніхто вже не ліз у їхню молоду родину.

Просто мамі було нудно, а тепер все – вона не одна!