– Десять років у тебе було на те, щоб мені все розповісти! – сварилася Рита на чоловіка. – Як ти взагалі міг так вчинити з нами? Зруйнувати все, що було за ці роки!
– Кохана, ну ти ж розумієш, що це нічого не змінює?! – пояснював їй Андрій. – Я все одно тебе кохаю.
– Та як у тебе взагалі язик повертається говорити про кохання після такого? Ти ж мені у вічі посміхався і обманював усі ці роки! – вигукувала Рита, кидаючи речі чоловіка в чемодан.
Заміж більше двадцяти років тому Рита вийшла за коханням попри бажання своєї сім’ї. Її батько досі не розмовляв із дочкою, як мама не намагалася пом’якшити його настрій розповідями про неї. У шлюбі з Андрієм народилися дві дочки, Аліса та Катя, обидві вже закінчили школу, вступили до інститутів. Усі навколо вважали шлюб Рити ідеальним.
– Пощастило тобі, чоловік на руках носить, скринька від золотих прикрас ломиться, щоліта ви на морі, завжди разом! – заздрісно зітхала найкраща подруга Віра. – Ось мій тільки собі на вареники і може заробити, та на бензин для машини своєї.
– Так, не дарма я тоді в Андрія повірила, – посміхнулася Рита. – Думала, батько мене взагалі з дому виставить, але нічого, бачиш, вийшла заміж і живу. Незабаром фарфорове весілля у нас. Ресторан вже вибираємо, чекай на запрошення.
– Тільки Миколу мого не кличте, бо всі веселощі зіпсує, – попередила Віра. – А що ти у подарунок від чоловіка хочеш?
– Не знаю, доньки кажуть, батько машину дивився у салоні. Може, вирішив мені транспорт оновити, – відповіла Рита.
– Кажу ж, щаслива. І хто б міг подумати, що твій Андрій так успішно керуватиме бізнесом? Адже був такий тихоня у школі! Ніхто не дивився на нього. І тільки ти поглядом зачепилась.
Рита гордовито посміхалася. Вона й справді обрала свого чоловіка серед багатьох тому, що душа підказала. І Андрій всі ці роки виправдовував її очікування. Але останнім часом справи в нього йшли не дуже. Чоловік все частіше затримувався, приходив у поганому настрої. Рита намагалася не лізти, але одного разу не витримала:
– Андрію, може, потрібна допомога? Я тебе тепер узагалі не бачу. У бізнесі проблеми? То, може, відкладемо цю річницю весілля і не святкуватимемо?
– Так, гарна ідея, – розгублено відповів її чоловік. – Зараз і справді не до того. Нагромадилося по дрібницях, от і доводиться розгрібати. Ти вибач, з подарунком теж не вийде поки що. І відпустку, напевно, відкладемо до найкращих часів. Натомість дівчаткам грошей я вже переказав, нехай навчаються спокійно.
Рита посміхнулась до чоловіка, але на душі у неї було тривожно. Таке за роки шлюбу траплялося не вперше, років десять тому чоловік теж поводився дивно. Але потім усе заспокоїлося. А зараз вони ще й заміський будинок будували, це додавало нервів.
Розмірковуючи про будинок, Рита вирішила полегшити чоловікові життя і сама поїхала на об’єкт. Її зустрів усміхнений виконроб Віктор, який розповів, що вони вже приступили до оздоблення.
– Передайте Андрію Федоровичу, що все йде добре. Ми у графік вкладаємося, можна не переживати.
– Звичайно, – посміхнулася Рита. – Як думаєте, до зими заїдемо?
— Так, я вже чоловікові вашому та дочці говорив, — відповів Віктор. – Красива у вас вона, волосся руде таке.
– Він із донькою приїжджав? – замислено сказала Рита. – Мені не казав.
Вона покинула будмайданчик, але чоловікові дзвонити з доповіддю не поспішала. Поїхала на пост охорони на в’їзді до селища. Попросила глянути, з ким приїжджав її чоловік. Усіх візитерів тут записували. Дізнавшись потрібну інформацію, Рита поїхала до міста, домовившись про зустріч із Вірою у найближчому до її будинку кафе.
– Зраджує він мені, Віро, точно тобі кажу, – заявила вона подрузі. – А ми все звеличуємо, який Андрій ідеальний. Він цю жінку вже в наш будинок, що будується, привозив.
– Та ну?! – здивувалася Віра. – Він зовсім не розумний, чи що?
– Я сама шокована, – зізналася Рита. – На посту охорони її записали як Анастасія, паспорта при собі не було. А виконроб взагалі вирішив, що це наша донька. Каже, рудоволоса приїжджала.
– Слухай, може, даремно ми тут нагнітаємо? Це клієнтка чи секретар, та будь-яка співробітниця його. Їхали на угоду або ще куди, та й зарулили.
– Так-так, їхали у справах, потрапили до ліжка. Ну хоч ти, Віро, його не виправдовуй!
– Все одно не вірю! – Уперто заявила її подруга. – Сама подумай. Навіщо йому так ризикувати з коханкою? Андрій не такий вже не розумний і тебе точно кохає.
– Мабуть, пристрасть затьмарила голову, – пробурмотіла Рита. – Люба, що робити тепер? Ти ж досвідчена, це в мене вперше таке відкриття.
– Ну що робити, шукай докази зради. Одяг на руде волосся перевіряй. Телефон його переглянь, месенджери.
Вони ще довго обговорювали способи виведення невірного чоловіка на чисту воду.
А потім роз’їхалися кожна у своїх справах. Через тиждень Риті випала нагода заглянути в телефон чоловіка. Той був у душі, а на смартфон надійшов сигнал про повідомлення від відправника «Настя». Та просила негайно їй зателефонувати. Потім прилетіло ще три повідомлення. Настя писала, що зник їхній син, і як батько Андрій повинен був приїхати до неї та брати участь у пошуках. А ще вона скаржилася, що не може розібратися із кнопками в новій машині.
На цьому повідомленні Рита закипіла. З телефоном у руці вона увірвалася до чоловіка в душову і вигукнула:
– Вилазь давай, тебе там коханка обшукалася!
– Рито, ти що таке кажеш?! – визирнув з-за фіранки душу її чоловік. – Ну яка коханка?
– Може, ось ця Настя, яка пише, що її нова машинка, тобою подарована, не заводиться? А ще просить, щоб ти терміново знайшов вашого сина, котрий не прийшов додому.
– Роман не прийшов? – одразу вискочив з душу Андрій. – Вибач, мені треба їхати, потім поговоримо.
Він вихопив з рук Рити телефон і кинувся вдягатися під її голосні вигуки. А потім вискочив із дому, стрибнув у машину та поїхав. Додому Андрій повернувся тільки вранці, там на нього чекала ображена Рита.
– Ну що, я чекаю на пояснення! – заявила вона. – І не сподівайся, що знову вдасться змитися. Ми прожили двадцять років, Андрію. Напевно, я заслуговую на правду?
– Ну, що ти хочеш почути? – втомлено відповів її чоловік. – Так, у мене друга сім’я, хоча ти напевно думатимеш, що коханка.
– Та як це по-іншому назвати?! – обурилася Рита. – Коханка і є.
– Дай договорити! – зупинив її Андрій. – Ми познайомились одинадцять років тому. Це моя колишня секретарка Настя. Пам’ятаєш її? Така рудоволоса, висока?
– Так ось хто це! – усміхнулася Рита. – А Віктор думав, що ти з дочкою приїжджав.
– То ти й раніше знала? – вигукнув Андрій. – Десять років тому вона народила сина. Хлопчика я офіційно визнав лише коли наші дівчатка стали повнолітніми. Цього року. Тепер я його батько за документами.
– Чудово! А я все тобі вірю і продовжую ходити з локшиною на вухах! – тупнула ногою Рита. – Ну що, збирай свої речі і вмотуй звідси зараз. Я подаю на розлучення.
Вони продовжили сваритися. Але сперечатися з Ритою було непросто. Через годину Андрій з трьома валізами був відправлений за поріг, а Рита, плачучи, зателефонувала Вірі.
– Приїдь, я його вигнала.
Подруга примчала швидко, заставши Риту за дивним заняттям. Та псувала всі парадні костюми чоловіка.
– Дуже корисно, позбавляє стресу, – прокоментувала Рита своє заняття. – Очі б мої його не бачили! Десять років, Віро! Плоду їхнього кохання саме стільки.
– Якому ще плоду? – здивувалася Віра. – Там що, дитино?
– Ну, звісно, хлопчик, спадкоємець. Він учора як дізнався, що той додому не повернувся, одразу кинувся шукати. І, головне, негідник, все одно твердить, що любить. Віро, ну як це можливо взагалі? Я за двадцять років на жодного чоловіка не подивилася. А в цього половина нашого шлюбу була інша сім’я!
– І що робитимеш?! – ахнула Віра. – Адже не пробачиш?
– Ні, звичайно. Нехай ця Настя його собі забирає із чистою совістю. А я подам на розлучення та поділ майна. Все відсуджу. Добре, коли ми одружилися, обоє були без грошей. Зараз би він швидко вступив у шлюб з контрактом зі своїми адвокатами.
Рита не стала зволікати з рішенням, вона вже наступного дня подала на розлучення. Але колишній чоловік відмовився розлучатися. Заявив про надію на примирення. Порадившись із досвідченим адвокатом, Рита подала окремо позови на розлучення та поділ майна. Тільки опис їхнього спільного майна зайняв кілька аркушів. Адвокат відчував вигідну справу, а Андрій від спроби її розжалобити.
– Ти думаєш, багато отримаєш? – вигукував він у трубку телефону, зустрічатися з ним особисто Рита відмовлялася. – Я боротимуся до останнього!
– Андрію, знаєш, двадцять років я була впевнена, що одружена з гідним чоловіком. А варто було подати на розлучення, і виявилося, що ти просто жадібний чоловічок, – зітхнула Рита. – Я претендую на те, що мені належить по праву. Так, до речі, машину твоєї коханки ми теж поділимо. Вона ж куплена у шлюбі.
– Не лізь у цю справу. І Настю з сином не чіпай! – вигукував Андрій, але вона не слухала його виправдання.
І вдруге чоловік просив суд про примирення. Їм знову дали місяць відстрочки. Адже Андрій був такий переконливий, розповідав про свою любов до дружини. Вона після його промов виглядала останньою негідницею. До всього чоловік втягнув у їхню сварку дітей. Доньки навіть приїхали додому, щоб переконати непокірну матір. Батько, звичайно ж, виклав їм свою версію подій, у ній він поставав невинним ягнятком.
– Мамо, ну хіба можна так чинити з татом? Він лише раз оступився, – дорікнула Риті з порога старша дочка Аліса.
– Ага, а потім ще десять років наступав на ті ж самі граблі? – посміхнулася Рита. – Дівчатка, ви вже дорослі. Давайте, я розповім як є. А ви мені викладете татовий варіант ходу подій.
– А що, ваші версії відрізняються? – Запитала матір Катя.
– Ну що, – почала Рита, – у тата більше десяти років коханка. Тут він віддає перевагу формулюванню «друга сім’я», але я говоритиму прямо. Там росте ваш брат, якого Андрій цього року офіційно визнав своїм сином.
– Що? Та як таке може бути? – ахнула Аліса. – А нам тато сказав, що ти придумала йому коханку, і тепер просиш розлучення. І хочеш все поділити, позбавивши нас грошей та майна. За його словами, ти взагалі негідниця!
– Хто ще тут негідник – пробурмотіла Рита. – Вирішуйте сам, чий бік займати. За місяць суд. Мені буде приємна ваша підтримка, але не на шкоду навчанню.
– Мамо, звичайно, ми з тобою! – Дочки кинулися до Рити і обійняли її.
Наступного разу на суді Андрій вже не робив із себе ображеного чоловіка. Чітко та по-діловому він викладав, які активи готовий залишити колишній дружині. Собі просив зберегти бізнес. Їй пропонував квартиру та частину грошей з рахунків у банку, але Рита не погодилася.
Їй хотілося як слід провчити колишнього чоловіка. А адвокат у цьому з нею був солідарний.
Вони найняли аудиторську фірму, яка оцінила всі активи чоловіка Рити та її власне майно. А ще адвокат зібрав докази того, що зради Андрія тривали понад десять років і були неодноразовими. Знайшлися і свідки того, що колишній чоловік потай від дружини виводив їхні спільні кошти. Купував майно на своїх родичів та співробітників.
До нового суду Рита була готова, як ніколи. Вона надала безліч доказів і навіть оцінку майна Андрія, нажитого у шлюбі. Суд розглянув усі аргументи та ухвалив рішення про поділ всього нажитого в рівних частках. Квартиру Рита все ж таки залишила собі, віддавши колишньому будинку, що будується. Але це мало допомогло, із зали суду Андрій виходив в не собі від обурення.
– Думаєш, розорила мене?! – вигукував він. – Що ж. Я собі ще зароблю. А ось ти просто витратиш усе. Іншого такого не знайдеш! Ну навіщо тобі половина моєї компанії?
– Знаєш, мені вона й справді не потрібна, – посміхнулася Рита. – Її якраз хочуть купити твої конкуренти. І ціну пропонують хорошу. Завершу розділ та продам. Поїду на відпочинок, влаштую собі щасливе життя вдалині звідси. Щасливо залишатись, сподіваюся, з Настею в тебе вийде краще, ніж зі мною!
Колишній чоловік довго вигукував щось їй услід. А Рита справді продала частку у компанії, переписала квартиру на дочок та поїхала подалі від колишнього чоловіка. Від знайомих за рік вона дізналася, що другу частину бізнесу Андрію довелося продати майже за безцінь. Він залишився без капіталу та фірми.
Будинок так і стоїть недобудованим. А коханка на фоні цих подій покинула Андрія та знайшла собі іншого спонсора. Ціна зради для колишнього чоловіка Рити виявилася непомірно високою. Але їй не було шкода Андрія. Кожен у їхньому шлюбі отримав за заслуги.