Наталя готувала недільний обід, а заразом і їжу на тиждень. Борщ, найулюбленіша страва чоловіка, котлети, гуляш, картопля, голубці. Все пізніше вона розкладе по лотках і прибере в холодильник. Весь тиждень можна лише розігрівати.
Чоловік ще вчора поїхав до матері. Увечері зателефонував, що лишиться, їхати було пізно. До обіду обіцяв повернутись. Звичайно, його мати старіє, Наталя нічого не має проти допомоги їй. У самої жінки матері не стало вже вісім років тому. І ця квартира дісталася від неї. Простора трикімнатна у хорошому районі. Вона якраз виявилася доречною. Діти тоді ще навчалися у школі, це зараз син одружився, а донька в інституті. Обидва в іншому місті приїжджають, але не часто. Робота та навчання займає багато часу.
Начебто нічого не змінилося, але Дмитро став якийсь задумливий. На пропозицію відпочити на морі відмовився. А вона думала, що він втомився. Запропонувала сходити у кіно, теж не захотів. Навіть у магазин витягти його не може. Маму свою часто почав відвідувати. Старіє вона звичайно, але щодня через неї затримуватиметься по три години. Наталка запропонувала свекруху забрати, кімнати вільні, але чоловік навіть образився, сказав, що не уживеться Наталка з його матір’ю. Характер у мами зіпсувався та ще й забуває все. Раптом зіпсує щось у квартирі.
Її роздуми перервав телефонний дзвінок. Дзвонила свекруха. Дивно, напевно хоче, щоб її син ще до вечора залишився.
– Наталю, привіт. Давно тебе не бачила. Ти там не борщ випадково вариш?
– Борщ. Діма його любить.
– Я теж люблю, тільки ось поратися з ним довго, не можу стільки біля плити стояти. Ти вже мені баночку налий, будь ласка, і відправ із Дімою. Він, напевно, ще спить.
– Спить? А він хіба… – Наталя не зрозуміла, чому він спить, але продовжувати не стала. Мабуть його в матері не було. – А він вчора не заходив?
– Ні. Давно його не було, мене зовсім забув. Забіжить раз на два тижні, і швидше біжить назад. Ти попроси його, нехай принесе твого борщу.
– Добре. Я вам у термос наллю, щоб одразу гарячого поїли.
– Дякую, хороша ти. Пощастило Дмитру моєму з тобою.
Дивно все. Може мати й справді все забула. А може це Діма… Думати про погане не хотілося, але думки так і лізли в голову. Повернувся чоловік.
– Діма, мати борщу просила.
– У якому сенсі?
– Подзвонила, просила, щоб ти привіз їй борщу.
– Я тільки звідти. Я ж тебе просив не брати слухавку. З нею вже неможливо розмовляти, вона все сто разів говорить. – невдоволено сказав він. – Що вона ще казала?
– Нічого.
– Відвезу наступного разу. У неї цього борщу каструля ціла.
– Зрозуміла. Іди їж.
– Не хочу, я в неї і наївся.
– Давай тоді прогуляємось, погода хороша.
– Я нагулявся. Відпочити хочу. Довелося три години з матір’ю у парку гуляти. Ноги гудуть. Ти їж, а я полежу.
Чоловік одразу заснув. День сюрпризів. Свекруха каже одне, Дмитро інше. Звичайно їхати до свекрухи близько години, але Наталя все-таки вирішила відвезти їй борщ, а заразом все і дізнатися. Чи старенька дійсно забуває все, чи це Дмитро щось приховує. Останнім часом відвідувати її не виходило. Та й Дмитро сам їздив, а її залишав на домашніх справах.
Наталя викликала таксі, буде швидше, і тихо, щоби не розбудити чоловіка, вийшла з квартири.
***
Натиснувши на дзвінок, вона вирішила ще постукати, але почула кроки за дверима.
– Ой, Наталю. А я думала Діма.
– А чому ж ви не спитаєте хто прийшов, а одразу відкриваєте? Раптом це пройдисвіти якісь.
– Так я на Діму чекаю. Хто ще прийде? Заходь, а він де? Знову не прийде?
– Він зайнятий. Я вам борщ принесла, голубців трохи. Ви вже обідали?
– Ні, тільки перекусила. Ти ж обіцяла Діму послати.
– Ну, тоді їжте. Суп гарячий, сметану я теж взяла. Я поки що вам все інше в холодильник приберу.
– Ти не дружина, а золото. Навіщо так багато тягла?
У холодильнику не було борщу, як казав Дмитро. Продуктів взагалі було небагато.
– У вас холодильник майже порожній. Давайте я в магазин схожу.
– Якщо тобі не важко, я й сама збиралася. Хотіла ще з подругою до парку дійти, а вона занедужала. Складеш мені компанію?
– Звісно.
Що далі, то цікавіше. Супу немає, а свекруха, очевидно, з дому сьогодні не виходила. Та й говорить начебто нормально, не повторюється.
– Добре, що ти приїхала. Мені б ще взуття треба купити зручне, тільки я не люблю в такі магазини ходити одна.
– Подивимося й взуття.
– Я швидко зберуся. Ти б теж перекусила.
– Ні, я поїла вдома.
Вони гуляли цілих три години. До парку так і не дійшли. Взуття вибирали довго, а потім продукти. Наталка хотіла сплатити покупки, то свекруха категорично відмовилася. Трохи посиділи біля будинку на лавці.
– Мені час додому.
– А ти приходь ще. Можеш без борщу. Мені це не важливо, та й грошей мені вистачає. Чоловік мені заощадження залишив, хоч і небагато, але для мене вистачить. А Діма чому не ходить? Образився? Адже він просив у мене грошей. Ви збираєтеся купувати синові квартиру?
– Ні. Вони самі беруть іпотеку.
– Ось на неї і просив. А в мене стільки немає. Моя квартира вам і дістанеться. Нехай потім робить із нею, що хоче.
– Грошей просив? Я нічого не знала.
Наталя їхала додому та думала. Дивно, звичайно. Чи може у нього проблеми? Але він нічого не казав. Потрібні гроші. Може, він став грати? Переживає постійно, пропадає десь, обманює. Добре, що мати не піддалася на вмовляння дати грошей.
***
– Ти де була?
– Дмитро, я все знаю. Із цим треба щось робити.
– Ти де була, коханця завела? Я чоловік! Ти мати моїх дітей! Тобі це не дозволено!
– Ти про що?
– А ти розкажи з ким і де була. Молодий коханець? Чи старий із грошима?
– А чому ти про коханців заговорив?
– Але ж ти дізналася все про мою коханку, я теж маю право знати.
– Що?
До Наталії стало доходити, що її версія про чоловіка гравця не справдилась. У Дмитра коханка. Що гірше? Гравець? Зрадник? Гравець. Ні зрадник. А може, гравець? Негідник!
– Що ти смієшся? Що веселого ти почула? У тебе нікого немає?
– Чому ж? У мене ти був. А тепер нікого немає, окрім дітей. Я подаю на розлучення.
– Наталю, почекай… Не варто поспішати. Що скажуть діти? Я ж чоловік. І взагалі, між нами все скінчено. Між мною і тією…
– Особливо після того, як ти не ночував удома.
– Я був у мами!
– Я була у твоєї мами, і там тебе не було. Мовчиш? А що тобі ще сказати? Більше нічого. Тобі година на збори.
– Стривай. А куди я піду? Ми з нею посварилися. Там усе складно. Я збирався купити квартиру, а мати грошей не дала на перший внесок.
– Ну, ти молодець. Усе сам розповів.
– Вибач. Там усе скінчено. Більше такого не буде. Але ти сама винна.
– Я ще й винна! Гарна картина. У чому? Погано готую? Набрала зайвого? Зі мною все гаразд, а ось ти підійди до дзеркала. І не забувай, лишилося вже п’ятдесят хвилин.
– А куди я піду?
– До молодої та гарної.
– Вона має маленьку орендовану кімнату в старому будинку.
– Поталанило тобі. Гарного новосілля. Час іде.
– Не потрібний я їй без квартири. Я залишаюся.
– Ні. Ти йдеш.
– Я маю право тут перебувати. Я прописаний.
– Добре, але це лише до суду. Можеш поки що зайняти кімнату сина.
– Наталю, подумай. Стільки років разом.
***
Розлучення відбулося. Дмитру довелося переїхати до матері. Молода і вродлива більше не збиралася продовжувати їхній роман, а сам Дмитро більше не міг ні на кого дивитися.
– Ох, і не розумний ти, Дмитро. Така сім’я, діти. Сивина в бороду… – сказала йому мати. – До мене нікого не водити! Інакше вижену!
Іноді Наталя зустрічається із колишньою свекрухою. Вони разом гуляють. Онуки бабусю також не забувають. Із батьком спілкуються, але зрозуміти його так і не змогли.