— Або ти сидиш вдома, або ми розлучаємося! – наполягав чоловік. — Не хочу більше слухати від твоєї матері, яка ти ідеальна, а я просто пил під твоїми ногами, що випадково причепився!
— Знову з мамою посварився? — Наталка подивилася на Ігоря зрозумілим поглядом.
– Знову? Знову, Наталю, знову! Як мене це вже дістало. Щодня одне й теж! Вона приходить до нас за розкладом, щоб вивести мене з себе і сказати, який я поганий!
А якщо я починаю їй відповідати, то говорить, що ти такого не вибачиш, і вона обов’язково тобі все розповість! Хоч би раз тобі зателефонувала та про себе розповіла!
Наталка здивовано дивилася на чоловіка і трохи його не розуміла.
– Я це зрозуміла, Ігоре. Не розумію тільки одного, навіщо мені сидіти вдома та звільнятися?
— Щоб ти сама розмовляла зі своєю мамою! Катерина Степанівна щиро вважає, що жінка має сидіти вдома, а чоловік її забезпечуватиме! І я вже на все згоден, аби не слухати її.
***
Наталя була єдиною дитиною в сім’ї. Займалася дівчинкою мама, яка сиділа вдома та не працювала.
Вона завжди вважала, що жінка — берегиня домашнього затишку, а чоловік має приносити гроші. Будь-яким способом, просто повинен і все.
Через це нерідко вдома траплялися сварки. Батько Наталки терпів-терпів, що дружина від нудьги його дістає та пішов.
Катерина Степанівна — жінка не боязка, примудрилася подати на аліменти не лише на дочку, а й на себе.
Підстава — через чоловіка не доучилася, не пішла працювати, потім дитину народила. Освіти немає, стажу теж. Батько не став влаштовувати розбірок і погодився.
Катерина Степанівна все життя вчила доньку, що заробляти має чоловік. А їй, тобто Наталі, можна й не вчитися.
— Повір мені, дівчинко, — казала мати. — Чоловік потрібний для того, щоб забезпечувати тебе.
Тобі не потрібно здобувати освіти, займатися чимось. Хоча якщо ти так хочеш, то хобі можеш собі знайти. Але лише заради задоволення.
— А нам у школі кажуть, що без освіти нікуди. Жодного майбутнього немає, роботи нормальної не буде.
– Ти що мене зовсім не слухаєш? — розлютилася мати. – У школі вам локшину на вуха вішають! Їм головне статистика, а не долі учнів!
Наталка запереживала маминої реакції і принишкла. Більше питань про освіту та навчання не порушували. Але при цьому дівчинка старанно працювала і закінчила одинадцять класів на відмінно.
— Мамо, я вступаю до інституту! – Заявила щаслива дівчина.
– Який інститут? Ти чого надумала? Ми це обговорювали! Залишишся вдома, заміж тебе видам! Нема чого просто так бовтатися.
***
Наталка хитро усміхнулася, вона вже продумала це заздалегідь.
— Мамо, ну сама подумай, які тут женихи? Мені треба у велике місто. Там чоловіки з вищою освітою, працюють більше та заробляють. Я вступлю до інституту, познайомлюсь із перспективним хлопцем, поки його ніхто не зайняв.
Катерина Степанівна зраділа. Правильно доньку виховала!
***
Наталка поїхала і мама знайшла собі нового чоловіка, бо грошей від колишнього не отримувала.
Дівчина старанно вчилася, була найкращою на потоці. Мамі завжди відповідала одне й те саме:
— Поки що гідних кандидатур немає. Я не хочу кілька разів виходити заміж. Потрібно відразу знайти ідеального.
З Ігорем вони навчалися разом. І на останньому курсі, коли Катерина Степанівна зовсім не давала Наталці спокійно видихнути, дошкуляла, що настав час виходити заміж, Наталя сказала прямо:
— Одружися зі мною.
Ігор погодився і пара вже за місяць оформила стосунки у ЗАГСі на радість мамі.
— Ігоре, — Наталя все ж таки зважилася розповісти правду про маму. – Ти маму не слухай. Вона вважає, що я маю сидіти вдома.
Якщо тебе спитає, погодься з її думкою. Ми їй не розповідатимемо.
Ігор, який трохи здивувався такій поведінці, погодився, а через півроку зрозумів, що дарма.
Катерина Степанівна приїхала до дочки без попередження. Двері відчинив зять.
— А що ти тут робиш? — нахабно спитала теща, проходячи до квартири.
— Живу, Катерино Степанівно, — засміявся Ігор.
— Я не про це питаю! Чому ти не працюєш? Середина тижня, а ти вдома!
— Я вдома працюю.
— Це як так? — теща вже пройшлась кімнатами і переконалася, дочки вдома немає. – Де Наталка?
— У мене замовники не просять, щоб я сидів в офісі, — засміявся чоловік.
– А Наталя?
І тут він згадав, що вони домовлялися спочатку.
— Наталка пішла… нову стрижку робити, — зрозумів чоловік, і теща кивнула.
— Ви заходьте, а мені треба працювати.
***
Катерина Степанівна заважати не стала, пішла на кухню. Відкрила холодильник, побачила напівфабрикати та сіла чекати на дочку.
Минуло дві години, три, а Наталки так і не було. Повернулася Наталя лише пізно ввечері.
– І де ти була? — замість чоловіка на порозі зустрічала мама. — Не треба мене обманювати, що робила зачіску. Бачу, що твоїм волоссям давно ніхто не займався.
Наталя зробила глибокий вдих і зізналася.
— Так, мамо, я працюю.
— А твій, отже, вдома сидить, доки дружина працює? Що за чоловік у тебе такий? Сидить на шиї та не думає злазити!
А мене запевняла, що все нормально з великого міста забезпечуватиме.
Мама подивилася на Наталку, наче на дитину і додала.
— Не хвилюйся, сьогодні ж заберу тебе додому!
— Я не поїду додому, — видавила молода жінка.
Сперечатись із мамою не хотілося, сварку затівати теж, але й мовчати вже було безглуздо.
— Що не поїдеш? Він тебе не відпускає? Ну, я зараз йому покажу!
Катерина Степанівна, не чекаючи відповіді від дочки, пронеслася до найдальшої кімнати, в якій працював Ігор. Він у цей момент розмовляв по відеозв’язку з керівництвом.
– Ти не посмієш на мою дочку сваритися! — вигукувала жінка. – Нахлібник! Сів на шию, вона працює цілодобово, а ти… Ти!
Ігор, який не розумів, за що його так, на мить розгубився і частину сварки встигли побачити люди з керівництва. Добре, що вони виявилися вихованими і просто відключилися.
— Катерино Степанівно! – Чоловік подивився на тещу.
Не зрозуміло, чим закінчилася б сварка, якби в кімнаті не з’явилася Наталя.
– Мамо, ти що влаштувала? – обурилася вона. — Ігор працює, просто з дому.
Маму вдалося того дня заспокоїти. Жінка поїхала, отримавши від дочки обіцянку, що та сидітиме вдома на шиї чоловіка і займатиметься квартирою, прибиранням та готуванням.
***
– Ти впевнена, що вона повірила тобі? Чи не простіше сказати, що тобі подобається працювати, розвиватися?
– Думаєш, я не пробувала? – Скривила обличчя Наталя. — Стільки років із нею прожила і чудово розумію, її переконання неможливо оскаржити. Простіше погодитися.
– Звільняєшся?
— Не дочекається. Просто скажу, що сиджу вдома та попрошу, щоб про приїзди повідомляла заздалегідь.
— Ага, так вона й повідомлятиме! Як сьогодні, – хмикнув Ігор. — Я, між іншим, через неї догану отримав. Тепер з мене сміються керівники, а це, знаєш, не дуже приємно.
— Я знайду причину, щоб повідомила. Скажу, собаку завела. А вона має алергію на них.
***
Якийсь час вигаданий собака допомагав Наталці та Ігорю. Але невдовзі Катерина Степанівна, забувши про свою проблему, приїхала без запрошення.
Доньки вдома не виявилося, зате зять знову сидів за своїм комп’ютером. Теща так розійшлася цього разу, що випадково впустила ноутбук та розбила його.
– Сам винен! – заявила вона зятю. — Менше гратимеш.
— Катерино Степанівно, це моя робота, а не ігри граю! Я забезпечую сім’ю.
— Якби ти забезпечував сім’ю, то давно б Наталка вдома сиділа. А їй приходиться працювати! Ти лінивий і безсовісний!
Катерина Степанівна пішла, так і не дочекавшись дочки. І стала приїжджати регулярно, завжди вдень і завжди зі сварками та образами. Дійшло до того, що Ігор задумався про розлучення.
– Я так більше не можу. Я не можу слухати твою маму. Треба щось вигадати, раз вона не розуміє.
Наталка розлучатися не хотіла, тому було вирішено подати мамі урок.
***
— А де твій чоловік? Невже на роботі?
— Ні, мамо, його нема. Він зібрав речі та поїхав.
– Що означає поїхав? Куди? У відрядження?
– Ні, від мене поїхав, подав на розлучення.
— Значить, знайдемо тобі нового чоловіка.
– Не зможемо, я вагітна. Ігор мені дав тиждень, щоби з’їхати з його квартири. Допоможи мені зібрати речі, житиму з тобою.
– Зі мною? Зі мною не можна. Ти знаєш, я знову вийшла заміж.
– Куди я тоді? — сплеснула руками Наталка. — Роботи немає, грошей нема, ще й дитина. Треба робити процедуру! — Наталка знала, що мама ніколи не дозволить цього.
— Що значить процедуру? Подамо на аліменти, платитиме, як миленький.
– Мамо, це не його дитина! – Закрила руками обличчя Наталя.
— А чия тоді?
— Ну, то я тебе слухала. Ти ж як казала, потрібен багатий чоловік, щоб працював, а я вдома сиділа. Я знайшла такого, навіть завагітніла від нього. Тільки він одруженим виявився.
Мати витріщила очі на дочку. Не такому вона вчила її, зовсім не такому.
– Зараз же! Негайно повертай Ігоря! Краще чоловіка тобі не знайти!
– Він сказав не повернеться, через тебе!
— Давай телефон, сама йому подзвоню.
Жінка набрала номер зятя.
— Ігоре, пробач мені, більше у вашу родину не полізу… І приїжджати не буду. Краще ви самі. Так-так, Наталя дуже засмучена, чекає на тебе …
***
Катерина Степанівна поїхала додому. Ігор повернувся до дружини, весь цей час сидів у сусідній квартирі у знайомого.
З того часу Катерина Степанівна в гості не приїжджає і до дочки не лізе.
Тільки постійно нагадує, що це вона врятувала шлюб доньки і без неї пішла б дочка світом.