– Невже сама пироги пекла?
Надія Василівна підозріло дивилася на свою колегу Катю. Сьогодні Катерина прийшла на роботу в піднесеному настрої, а потім дістала тарілку з пиріжками.
– Пригощайтесь, – весело промовила вона. – На мене щось найшло, я вчора їх стільки напекла! А вранці розумію, що мені нізащо їх не з’їсти.
У їхній бухгалтерії було всього чотири особи. Надія Василівна була головним бухгалтером. Років їй вже було чимало, а характер був не цукор. Та й решта жінок були суворими, вічно незадоволеними. Окрім Каті.
Кілька місяців тому вона прийшла працювати в їхній відділ помічником головного бухгалтера. Каті було близько тридцяти, і вона дуже відрізнялася від свого колективу. Постійно вносила смуту веселощами та гарним настроєм.
– Звичайно, сама, Надія Василівно. Ви спробуйте. Мені цей рецепт ще бабуся розповіла, а вона була затятим кулінаром. Правда, я не в неї пішла, але щось все ж таки вмію смачно готувати.
Надія Василівна обережно взяла один пиріжок, і всі наслідували її приклад.
– І справді, смачно, – здивовано промовила вона. – Я навіть не очікувала.
Катя пропустила чи комплімент, чи образу повз вуха, і знову посміхнулася.
– Приємного апетиту.
Дівчина вже взялася за роботу, як Надія Василівна знову її гукнула.
– І чому ж ти тоді незаміжня досі? Я думала, що ти невміха, а готувати наче вмієш. Та й на столі в тебе завжди порядок. Ну і зовні ти нормальна, трохи краще одягатися, і взагалі відмінно буде.
Катерина оглянула себе, подумки цікавлячись, що не влаштувало Надію Василівну у її зовнішньому вигляді. Суворі штани, блузка. Але питати вона не стала.
– Та не тільки в господарці справа, – посміхнулася вона. – Мабуть, я ще не зустріла гідного чоловіка.
– Гідного, – хмикнула Надія Василівна, а решта підтримала її дружним сміхом. – Якщо так і далі одягатимешся, то в дівках залишишся. А потім ще й народити не зможеш.
– Ну, значить, така у мене доля, – розвела руками Катя. Їй вже порядком набридла вся ця розмова.
Коли вона прийшла влаштовуватися на роботу, то зрозуміла, що місцевий колектив – це той ще театр. Але сподівалася, що вона все ж увіллється до місцевого колективу, може, навіть вдасться трохи задобрити цих похмурих жінок.
Але час минав, а вони також залишалися невдоволеними тітками. І хоч зарплата тут була пристойна, Катя вже думала піти в інше місце. Адже, повертаючись додому, вона пластом падала на ліжко. Енергетика тут була трохи важка.
– Долю треба самій будувати, – продовжила Надія Василівна розмову. – Ну, гаразд, так і бути, я тобі допоможу.
«Будь ласка, не треба!» – подумки благала Катя. Але було пізно. Якщо Надія Василівна вирішила комусь допомогти, її не зупинити.
– Я тебе познайомлю зі своїм сином Степаном. Він дуже солідний та розумний чоловік.
Гірше свекрухи Катя і уявити не могла. Але ображати головного бухгалтера не варто. Все ж таки якийсь час Катерині ще тут працювати.
– Дякую за пропозицію, але я зараз не шукаю стосунків. Роботи багато, – зітхнула Катя.
– Добре, вечір звільнишся, і все організуємо. Тобі дуже пощастило, бо я мало кому таке пропоную.
– А може, ваш син не захоче зі мною знайомитись, – жаріла у Каті надія.
– Захоче, не хвилюйся. Загалом, у суботу о сьомій вечора приходь до нас у гості. І не запізнюйся! Я цього не люблю.
І Катя погодилася. Вона навіть уявити не могла, як відмовити своїй начальниці. Але вона заспокоювала себе тим, що це просто вечеря. Посидить, поспілкується, а згодом піде додому. Не оглядини ж це, зрештою.
Рівно о сьомій Катя була на порозі будинку Надії Василівни. З собою вона принесла торт, бо не уявляла, що ще можна взяти.
Вона чекала побачити маминого синочка, такого собі хлопчика. І коли познайомилася зі Степаном, то дуже здивувалася.
Степан виглядав добре. Жодного прилизаного чубчика, жодних штанців на кантик, заправлених у шкарпетки. Загалом він був цілком нормально.
– Познайомся, Катю, це мій син Степан.
– Дуже приємно, – посміхнулася дівчина, розуміючи, що вечір перестає бути важким.
Вони сіли за стіл. Говорила переважно Надія Василівна. Розхвалювала то Степана, то Катю. Їм слова вставити не давали, мабуть, щоб вони не зіпсували.
Степан загалом сподобався Каті, але все ж таки він залишався сином Надії Василівни. І Катя навіть уявити не могла, що вони стануть родиною. У цьому, власне, був великий мінус Степана.
Чоловік був ввічливий, але злегка відсторонений. І Катя дуже здивувалась, коли він запропонував її підвезти до будинку. Сам він жив окремо від матері, і наскільки зрозуміла Катя їм зовсім не по дорозі.
– Та я й на таксі можу, – пробурмотіла вона.
– Не варто, мало, який таксист попадеться. Пізно все ж таки, – усміхнувся Степан.
– Добре, – милостиво дозволила Надія Василівна. – Але пам’ятай, Степане, що ти – джентльмен. Жодної кави вдома у Катерини.
– Мамо, ти що! Я навіть ні про що таке і не думав, — ніби щиро обурився Степан.
Катя відчувала збентеження, коли вони сіли в машину. А ось Степан, навпаки, немов видихнув після спілкування з мамою.
– Катю, ти не подумай, ти дуже приємна дівчина, – заговорив він, коли вони вирулили з двору. – Але річ у тому, що я вже маю другу половинку.
Катерина здивовано глянула на нього.
– Навіщо ж ти тоді погодився на цю зустріч?
– Мені соромно зізнатися, – хмикнув він, – але мама нічого не знає про мою дівчину. А вигадати гідну причину, чому я не можу прийти, я не зміг.
Катя посміхнулася.
– Чому ти їй не скажеш?
– Та тому, що кожну мою дівчину вона відштовхувала і налаштовувала проти мене. Ну ні, моє особисте життя тепер мами не стосується.
Каті стало смішно. Це ж як треба переживати через маму, щоб обманювати її про свої стосунки.
– Ось тобі смішно, але скажи мені, чи хотіла ти сама приходити на цю зустріч?
Катя перестала сміятися. Вона ж і сама не змогла відмовити Надії Василівні, бо знала, що їй це вийде боком.
– Ось-ось, – хмикнув Степан. – І я буду дуже вдячний, якщо ти мене не здаси.
– Та навіщо мені це потрібно? – знизала плечима Катя.
– Якщо мама наполягатиме на наших зустрічах, будемо вдавати, що бачилися. А там може вона й заспокоїтися.
Все це було так безглуздо, але як зробити по-іншому, Катя й не знала. Тож погодилася.
– Як тобі Степан? – Запитала Надія Василівна в понеділок вранці.
– Він мені дуже сподобався, – відповіла Катя.
– Ну й добре. Але знай, я буду вибагливою свекрухою!
“Хто б сумнівався” – подумала Катерина.
Три місяці Катя і Степан вдавали закоханих. Деколи Степан їй дзвонив і дуже просив його прикрити.
– Мама тягне до родичів. Не погоджуся – усю душу з мене витрясе! Я скажу, що буду з тобою?
– Та не питання, – з усмішкою відповіла Катя.
Часом і Катерині доводилося вдаватися по допомогу чоловіка.
– Степане, допоможи! Мені треба терміново поїхати, а твоя мама мене не відпустить просто так із роботи! Можна, скажу, що ти мені сюрприз зробив?
– Звісно! І тоді я всі вихідні буду вільний від маминих дзвінків та прохань.
Невідомо чим би закінчилося, але Надія Василівна почала натякати на те, що можна вже й про весілля задуматися. Он як вони багато часу разом проводять.
– І що нам робити? – спитав Степан.
– А давай зіграємо не справжнє весілля, а ти потім житимеш зі своєю нареченою, а до мами в гості ходити зі мною? Але, природно, я не безкоштовно витримуватиму такі зустрічі.
– Дуже смішно, – хмикав Степан. – Ні, час комусь із нас іншого кинути.
– І хто готовий обрушити на себе невдоволення Надії Василівни?
– Мабуть, я… До того ж я й справді замислююсь про весілля. І маму все ж доведеться запросити.
Але наступного дня Катю покликали на співбесіду до іншого місця. І їй так сподобався колектив, що вона навіть забула зарплату уточнити. Аби втекти з попереднього місця роботи.
– Степане, ти ще мамі нічого не сказав? – запитала Катя, коли вийшла з співбесіди.
– Ні, не встиг, а що?
– Я тобі допоможу, – хмикнула вона. – Але з тебе коробка моїх улюблених тістечок.
– Подарую дві. А що це раптом?
– Та я звільняюся! Візьму дні за відпустку, яку не встигла відгуляти, і вже завтра піду від твоєї мами. А потім ти можеш сказати, що я, така погана, тебе покинула. Сподіваюся, вона мене не підстерігатиме?
– Думаю, ні, але обіцяти не можу, – засміявся Степан.
Що ж писала Надія Василівна Каті. І що вона щастя своє прогаяла, і щоб ноги її в будинку в них не було. Наче Каті хотілося туди повертатися.
А через три тижні написала, що Степан знайшов собі чудову дівчину. А ти, Катю, тепер переживай.
Катерина відразу подзвонила Степанові.
– Твоя мама сказала мені, що ти знову маєш дівчину. То ще й дівчина в тебе чудова.
Чоловік засміявся.
– Вона так сильно хотіла втерти тобі ніс, що дуже лагідно прийняла мою дівчину. Всім своїм виглядом показувала, що вона краща за тебе.
– Навіть трохи прикро, – хмикнула Катя. – Ну що ж, щастя вам.
– І тобі. Дякую за цю не розумну, але дуже потрібну гру.
– Звертайся.
Степан та Катя продовжили спілкуватися за спиною у Надії Василівни. А коли Катя зустріла коханого чоловіка, вони почали дружити сім’ями. Щоправда, дуже обережно. Ніхто не хотів отримати догану від свекрухи, що так і не відбулася.