Світлана познайомилася із Павлом дванадцять років тому. Красива молода дівчина тільки-но приїхала підкорювати столицю, до інституту не вступила. Світлана присіла на сходи біля інституту та тихенько заплакала.
Хтось підійшов до дівчини та поклав руку на плече. Світлана підняла мокрі очі й побачила поряд із собою жінку у суворому костюмі, яка присіла поряд.
– Не вступила?
– Ні, мене не взяли, – ледь стримуючи сльози, пробурмотіла Світлана.
– Не варто переживати. Кожен має свою долю. Якщо ти не вступила, то так і має бути. Витирай сльози та повертайся додому. Приїдеш за рік, підготуєшся як слід.
Знаєш скільки таких абітурієнтів щороку? Я працюю в цьому інституті, повір, побачила багатьох.
Світлана витерла сльози, а жінка продовжувала.
– Ось і молодець. Тобі на який вокзал треба? За мною син приїхав, я сама не поїду, але попрошу, щоб тебе підвіз.
Світлана з вдячністю кивнула і підійшла до машини. Статний чоловік років двадцяти п’яти швидко вийшов з автомобіля і відчинив двері, щоб допомогти дівчині сісти.
– Павло, туди і назад! – скомандувала жінка і, розвернувшись, пішла в інший бік.
– Сувора вона в мене. Так? – чоловік за кермом намагався розговорити пасажирку. – Чим ви сподобалися їй, що вона вирішила вам допомогти?
Світлана мовчки знизала плечима. А Павло раптом запропонував.
– Може, в кафе? На вокзал завжди встигнемо.
Світлана кивнула і з того часу вони з Павлом не розлучалися. Не сказати, що Світлана закохалася. Скоріше вона вхопилася за шанс, щоб залишитися в місті і не повертатися до свого маленького села, в якомусь і нормального життя немає.
Павло привіз дівчину до невеликої квартирки неподалік інституту.
– Від бабусі лишилась, – пояснив він, швидко попрощався і поїхав до своєї мами.
Світлана та Павло жили разом вже кілька місяців. Дівчину бентежив лише один момент, що чоловік ніяк не хоче знайомити її з батьками та взагалі всіляко приховує її існування.
– Сходи в кафе, – якось вдень подзвонив Павло. – Карту візьмеш у тумбочці, я подзвоню, коли можна додому.
– Що за конспірація? – не зрозуміла Світлана.
– Мама на обід прийде. Не хочу, щоби вона знала. І речі свої прибери по шафах, щоби непомітно було.
– Ти мене соромишся?
– Ні, звичайно. Рано вас знайомити.
Павло відключився і тоді Світлані спала на думку цікава ідея.
Вона зробила так, як сказав чоловік. Забрала речі, взяв карту і вийшла.
Навіть зайшла до кафе і сплатила рахунок, щоб Павло це побачив, сама з пакетиком їжі, яку обрала у кафе, повернулася до будинку.
Чекати довелося недовго. Автомобіль співмешканця під’їхав до під’їзду. Павло вискочив з машини і поспішив до пасажирського сидіння, відчинив двері і простяг руку.
Світлана вже подумала, що він знайшов собі іншу, побачила руку з гарним манікюром, сором’язливо подивилася на свої руки.
Ще мить і з автомобіля вийшла та сама жінка, яка її заспокоювала біля інституту.
Світлана розсміялася сама собі. Цей момент вилетів із голови, дуже засмучена вона тоді була. Йти знайомитися не наважилася, треба було спершу підготуватися.
Світлана зробила собі манікюр, випросила грошей на новий одяг та чекала наступного разу. Павло знову зателефонував вдень і попросив пообідати в кафе, піти з дому.
Світлана слухняно погодилася. Одягла новий брючний костюм і вийшла, чекаючи автомобіля співмешканця.
– Привіт, Павло вибач, не встигла, – винно опустила очі дівчина, посміхаючись до себе. Павло зніяковів, але все ж таки познайомив маму і свою співмешканку.
– Ми весілля плануємо, – нахабно обманула Світлана. – Павло дітей хоче.
– А ти? – Таїсія Павлівна, мама співмешканця, виявилася не дуже балакучою і одразу стало зрозуміло, не дуже вона й рада такому вибору сина.
– А що я? Я зроблю так, як хоче чоловік. Якщо він сказав, що треба дитину, значить треба дитину та весілля.
Павло мовчав. Звичайно, про таке вони навіть не розмовляли, але він розумів. Навіщо це робить Світлана.
– Вчитися не думала? Яке майбутнє ти зможеш дати своїй дитині?
– Вашому онукові, – поправила її Світлана. – Ви допоможете забезпечити добру освіту.
Таїсія Павлівна більше не промовила ні слова. Про що вони потім розмовляла з Павлом, загадка. Але чоловік приїхав увечері не дуже задоволений.
– Домоглася, чого хотіла. Завтра з ранку до ЗАГСу.
– Щось не так?
– Все так. Але май на увазі, ти будеш домогосподаркою, народиш мені дітей. Ні про яку кар’єру та навчання і мови не може бути. Зрозуміло?
Світлана кивнула. Вона вважала, що складнощів із цим бути не повинно бути. Працювати вона не хотіла, а одна дитина не завадить.
Весілля зіграли скромне, Таїсія Павлівна сиділа наче на поминках. А коли вручали подарунок молодим, свекруха обійняла невістку і злобно прошепотіла:
– Не буде дитини, залишишся без усього.
Світлані, можна сказати, пощастило. Вже за два місяці вона показувала позитивний тест і раділа. Ось воно щастя: квартира, чоловік із гідною зарплатою, свекруха в інституті працює, може і їй потім із навчанням допоможе.
Ближче до народження малюка у Світлани виникли проблеми. Вона вже не була вдома, весь час проводила в палаті під наглядом.
Світлана зрозуміла одразу, який вплив має Таїсія Павлівна на сина. І завдяки їй вона отримала гарне життя, завдяки їй може і втратити.
– Настя, – Таїсія Павлівна заздалегідь придумала ім’я для внучки. – Її ім’я Настя. Зрозуміло?
Світлана хотіла заперечити, вона планувала сама вигадати ім’я доньки, порадитися з чоловіком. Але не стала, запереживала владної свекрухи.
Настя росла і нічого не потребувала. Влітку бабуся возила внучку на відпочинок, узимку балувала дорогими подарунками. Усіх і все влаштовувало, доки Таїсія Павлівна не стала сумніватися.
– Павло, не твоя це дитина! – мама навіть не підбирала слова. – Не нашої вона породи.
– Мамо, як не моя? Настя моя, навіть сумнівів не може бути!
– А я тобі говорю, що не твоя. Очі її карі, а в тебе блакитні.
– Таке буває.
– Волосся темне, у тебе світле.
– У мами Світини темні, – незворушно відповів Павло.
Він мало цікавився сім’єю, але любив дочку. І жив із дружиною лише через дитину. Світлана йому давно набридла.
Світлана розмову слухала із переживанням.
– Зараз все розкриється, – думала вона про себе.
Але Павло не дав матері далі розмірковувати на цю тему.
– Не смій у такому тоні говорити про мою дочку!
Таїсія Павлівна принишкла, запереживавши через реакцію сина. Але від витівки довести, що дитина не її, не відмовилася.
– Ось дивись! – мати принесла якісь папери й кинула перед сином. – Сказала ж, не твоя вона! Світлана нагуляла!
Павло серйозно глянув на маму.
– Що ти так дивишся? – Таїсія Павлівна була налаштована рішуче. – Я зробила тест! Так, за твоєю спиною. Але не могла ж дивитися, як мого сина обманює якась пройдисвітка!
Павло цілий вечір мовчав. Дружині не сказав ні слова, а коли вже зовсім стемніло, кудись поїхав. Світлана, яка не знала про те, що правда розкрилася, не розуміла, що відбувається.
Чоловік того вечора не повернувся. За кілька днів з’ясувалося, що Павла більше нема, його не стало коли їхав на машині і сталася біда.
Прощання готувала Таїсія Павлівна. Вона ж забрала потім Настю до себе і повернулася до невістки без дитини.
– Де моя дочка? – Світлана почувала себе спокійно. Чоловіка вона не любила, тож зараз можна було тільки радіти, їй залишиться квартира, машина та непогані заощадження чоловіка. Точніше доньки, Світлана знала, що Павло написав заповіт.
– Або ти мені розповідаєш правду, або більше не побачиш дочку. Я знаю, що вона не наша.
Ти обманула мого сина, нагуляла дитину, тепер ще й спадок хочеш прибрати до своїх рук.
Світлана присіла на край стільця. Доведеться зізнаватись.
– Не гуляла я від Павла. Так, не любила, залишилася з ним тільки через місто, можливості. І що отримала у результаті? – Світлана гірко посміхнулася. – Жила як самітниця, з дому вийти не можна, зайву копійку не витратити.
Думала, якщо дитина буде, хоч трохи вільніша стану. І ви начебто в сім’ю прийняли. Але не вийшло в мене.
Дівчинка народилася слабенька під ранок. Зі мною в відділенні була ще одна породілля. Ось у нас із нею час приблизно однаковий.
Фахівці, які допомагали нам, чергували того дня. І я все чула, вони розмовляли поряд. Мені просто пощастило.
Друга жінка спала, а медсестра молоденька прийшла на першу зміну. Усі вийшли, залишивши нас та дітей одних.
Я встала і швидко зробила заміну. Ледве встигла, як до відділення зайшов вже інший лікар. Загалом мені віддали Настю, а вашу дівчинку іншій мамі.
Через день я чула як сильно плакала інша жінка. Вашої дівчинки не стало через добу.
– Ти забрала чужу дитину? – Таїсія Павлівна не чекала такого.
– У мене був вибір? Ви самі сказали, що тільки так я житиму з Павлом.
– Я тобі дочку не поверну і не сподівайся. Вона не твоя! І про спадок можеш навіть не мріяти!
– Ви не маєте права у мене її забрати! – Світлана виговорилася і їй полегшало. Тяжко було таку таємницю зберігати в собі.
– Настя житиме зі мною. Якщо противитимешся, розповім правду кому слід. Тоді тобі мало не здасться. Спадщину ти не отримаєш.
Таїсія Павлівна більше не зустрічалася зі Світланою. Спадщини вона не побачила, як і дочки, яка в принципі їй не дуже потрібна була.
Свекруха дала молодій жінці термін два місяці, щоб з’їхати, і Світлана за цей час знайшла собі нового нареченого.