– Наталко, я тобі тут огірків з дачі привезла і кабачків, – у дверях стояла свекруха з двома об’ємними сумками і дружелюбно посміхалася.
Але Наталка одразу напружилася, шукаючи каверзу. Адже бути такого не може, щоб Ніна Петрівна просто так вирішила поділитись своїм урожаєм. Якщо вірити Олені – у будь-якому доброму жесті свекрухи повинна ховатися каверза. Ось Олена б її відразу виявила, а у Наталки поки що просто не було досвіду. Тому вона натягнуто посміхнулася у відповідь і пробурмотіла:
– Проходьте, будь ласка.
***
Наталя та Олена дружили сто років. Тільки Олена завжди випереджала подругу на життєвому шляху. Навіть заміж встигла вискочити раніше Наталки. І розлучитися теж встигла.
– Володя мій, звичайно, непоганий був чоловік! І жити б ми могли довго та щасливо, як у казці. Якби не його матуся. Ось вже негідниця! – розповідала Олена після розлучення. – Жаль, одразу я її не розкусила. Такою милою тіткою спершу мені здалася! «Оленко, дівчинко, я вам тільки добра бажаю!» – передражнила Олена свекруху. – А потім я вже не знала, куди від того її добра подітися! Адже скрізь залізе! І все це з усмішкою. Типу, ось вона яка чудова – все на благо молодої сім’ї, а невдячна невістка нічого не цінує!
Наталка слухала одкровення Олени і сподівалася тільки на те, що їй пощастить зі свекрухою. Адже у Сергія така хороша мати! Ну не може вона виявитися якоюсь негідницею.
– Олено, ну не всі ж такі свекрухи, – спробувала вона заперечити подрузі.
– Абсолютно всі! – безапеляційно заявила Олена. – Свекруха невістці найбільший недруг за визначенням. У всіх моїх дівчат на роботі так! Навіть якщо тобі спочатку вона здасться ангелом у плоті – не ведися! Я не знаю, що відбувається в голові у матусь після того, як вони стають свекрухами, але це явно щось страшне і незворотне! Ну я не знаю… Ось кішкам належить нявкати, собакам – гавкати, а свекрухам – діставати невісток!
Наталці крити було нічим. Вона ніколи раніше, на відміну від Олени, не приміряла роль невістки.
***
Тому вона почала придивлятися до мами Сергія. Шукала таємні знаки, що говорять про те, що на неї, Наталку, чекає, коли вона стане невісткою Ніни Петрівни. Але нічого поганого у поведінці Ніни Петрівни не було!
– Наталко, ти в чому заміж виходити вирішила? – якось поцікавилася та.
– У прямій кремовій сукні. Без жодних там мережив, та іншої дрібниці, – відповіла Наталка і відразу напружилася.
«Ага, ось воно! Почалося! Зараз послухаємо, що нам Ніна Петрівна відповість! Напевно гнутиме свою лінію, про те, що наречена повинна бути в білому і пишному!» – подумала вона.
– А як я виходила заміж, то мені здавалося, що я виглядаю у всіх цих мереживах, як принцеса! – усміхнулася Ніна Петрівна. – Втім, весілля твоє. Я вважаю, що пряма сукня тобі дуже пасуватиме!
«Може, неправа Олена. І мені як виняток дістанеться чудова свекруха!» – вирішила Наталка.
І на цьому етапі Наталя вирішила закрити очі на застереження подруги. Вони з Ніною Петрівною самозабутньо поринули у підготовку до весілля. Мама Наталки, Ольга Дмитрівна, жила далеко і давала доньці поради лише телефоном. Сергій, як справжній чоловік, від підготовки до урочистостей самоусунувся. “Я вам з мамою повністю довіряю!” – сказав він. Тому вибирали квіти, складали запрошення та приміряли туфлі вони разом із Ніною Петрівною.
Втім, іноді підключалася Олена.
– Тобі що, цю сукню свекруха майбутня порадила? – розглядала вона лаконічне вбрання Наталки. – Напевно, таке простецьке обрала, щоб заощадити!
– Та ну тебе! Я сама вирішила, що хочу таку сукню! До того ж не надто я і заощадила, вартує воно нітрохи не дешевше, ніж усі ці тюлі з мереживом! – Наталка навіть образилася. – Ніна Петрівна була за традиційний образ нареченої, але нав’язувати не стала.
– Ага! – невідомо чому зраділа Олена. – Отже, не стала нав’язувати! Ну тримайся, Наталко! Вона потім тобі це пригадає обов’язково! Згадай моє слово!
– Ну, що ти намовляєш на людину, – не дуже впевнено сказала Наталка.
– Не на людину, а на свекруху! – Олена багатозначно підняла вказівний палець.
Наталка тільки зітхнула, але переконувати подругу не стала.
***
Весілля пройшло чудово! Ніна Петрівна, дивлячись на сина та невістку, навіть заплакала.
– Ну, до чого ж гарна пара!
– Та ну вас, Ніно Петрівно! – мама Наталки невдоволено глянула на зворушену сваху. – Я вже шкодую, що сама не приїхала, щоби керувати підготовкою! Ось поясніть мені: чому моя дочка в цій сукні? Вона якась несвяткова! Не для нареченої.
– Наталка хотіла саме таку! Головне, що їй самій вона подобається. І Сергію теж подобається! А наша справа десята, ви не думаєте? – Ніна Петрівна посміхнулася, намагаючись бути доброзичливою.
Але Ольга Дмитрівна її старань не оцінила. Фиркнула і відійшла від нерозумної родички, всім своїм виглядом випромінюючи несхвалення.
Загалом спільної мови свахи не знайшли. Зате між невісткою та свекрухою відносини були найдобріші.
До певного часу…
***
Сьогодні в гості до Наталки нагрянула Олена. Плюхнулася за кухонний стіл, зажадала кави та озирнулася.
– Слухай, твоя свекровка часом не якась того…? – видала вона нарешті. – Квартиру їхню із синочком розміняти погодилася. З вами жити та давати поради не прагне! Щось тут не так! Може, ключі від вашого гніздечка заховала «про всяк випадок»? Ні? Ох, не на добро це!
– Олено, ну що ти нагнітаєш?! Спробуй хоча б припустити, що серед свекрух зустрічаються цілком нормальні люди! – Наталка поставила перед Оленою чашку з кавою.
– Не буває такого! – Олена зробила великий ковток.
Сперечатись із подругою Наталці зовсім не хотілося. Вона була впевнена в тому, що Ніна Петрівна прекрасна людина, і горде звання свекрухи її нітрохи не зіпсувало.
***
Але Олена щоразу, приходячи до Наталі в гості, потихеньку капала подружці на голову. А як відомо, вода камінь точить.
– Шторки в тебе, дивлюся, нові. Симпатичні. За скільки брала? – Олена помацала матеріал.
– Ні за скільки. Ніна Петрівна подарувала.
– Подарувала?! І ти одразу так їх і почепила? Добровільно?
– Так… А чому б і ні?! Вони мені подобаються.
– Ой, ну ти наївна… Це вона тихою сапою у твою родину просочується! Спочатку шторки, потім каструльки. А далі що буде, знаєш? – Олена примружившись дивилася на Наталку і чекала на відповідь.
Та замотала головою.
– А я тобі зараз розповім, – Олена театрально закотила очі, стала в третю позицію і заговорила неприємним, манерним голоском: – Ой, а що це ти в моїх каструльках готуєш? Ну ні, мого синочка не можна таким годувати! І миєш ти мій чудовий подарунок не тим миючим засобом! Мої золоті каструлі облізуть від такого миття!
Наталка відмахнулася: ну не могла вона уявити, щоб її розумна свекруха так поводилася.
Втім, Олену це ні краплі не збентежило.
– О, а що це в холодильнику? Ух, який тортик! Можна я шматочок візьму? Ти пекти навчилася?
– Бери, звичайно! – безтурботно відповіла Наталка. – Це Ніна Петрівна Сергієм передала. Вона такий кулінар, пальчики оближеш! Треба б у неї кілька уроків узяти.
Олена, забувши про торт, зачинила дверцята холодильника і подивилася на подругу з підозрою.
– Свекруха передала? Пару уроків взяти? Та ти, що зовсім?! Навіть не думай. Це правильний спосіб втратити контроль над своїм життям. Почне вона тебе вчити тому, про що ти попросиш, але тільки зупинитися вчасно не зможе! Так і вчитиме всьому не зупиняючись: як жити, що їсти, в чому на роботу ходити, чим у спальні займатися!
Наталка спробувала уявити цю картину. Не вийшло!
– Олено, відстань ти від Ніни Петрівни. Давай поговоримо про щось інше!
– Давай! – легко погодилася подруга. – Слухай, а Сергій твій як до матері ставиться? Слухається? Ти дивися… Як би вона тебе з його життя взагалі не витіснила!
Наталя безсило мовчала. Ну от як відволікти Олену від розмов про свекруху?
***
Щоправда, згодом, Наталка стала помічати, що не всі розмови подруги про свекрухи здаються їй нісенітницею.
– Сергію, сьогодні твоя мама знову дзвонила і хотіла зайти! Чи не надто вона до нас зачастила? – якось увечері спитала вона в чоловіка.
Сьогодні в гості забігала Олена та, як завжди, застерігала Наталку.
– Моя свекруха, знаєш, яка хитра була? Спочатку в гості зачастила під різними добрими приводами, потім почала «добрі поради» давати, як мені краще вести господарство. Пізніше поради перетворилися на накази. А якщо я сперечалася, ця негідниця відразу йшла до чоловіка і скаржилася, гублячи сльози. Тож будь уважна!
Олена пішла, а сумніви в душі Наталки цього разу залишилися, настрій до приходу чоловіка зіпсувався, ось вона й полізла з питаннями. Сергій, звісно, здивувався.
– Мама зачастила? Та вона в нас була, як на мене, місяць тому! Хоча, як не хочеш, не запрошуй. Мама – людина розумна. Зрозуміє, що ти можеш мати свої справи.
Наталці стало трохи соромно: нормальна у неї свекруха і нема чого ображену Олену слухати!
***
Коли настав дачний сезон і Ніна Петрівна з ентузіазмом кинулася боротися за врожай на своїх шістьох сотках, Олена, не стримувалася.
– У неї є дача?! Ну все, подруго, ось твій кінець! Будеш тепер і ти на дачі, смикати бур’яни, саджати картоплю-моркву, а восени закочувати цей урожай у банки!
– Та Ніна Петрівна жодного разу не заїкнулася навіть, щоб я їй із городом допомогла! Вона сама любить там поратися. Садить щось на своє задоволення. За промисловими масштабами не женеться! – обурилася Наталка.
– Це поки що!
Але літо йшло, свекруха все також сама копалася на своїй дачі. Сергія з Наталкою запрошувала, звичайно, погостювати, але працювати не просила. Вони допомагали виключно на втіху.
Олена ж не переставала нагнітати.
– Почекай-почекай! Це вона поки до тебе придивляється, а ось наступного року візьме в оборот!
Деякі слова подруги волею неволею западали в душу Наталки.
Коли Ніна Петрівна вперше привезла синові з невісткою плоди своєї праці, Олена відразу відзначила:
– Кабачки? Знаєш, чому вона тобі їх приперла? Бо всіх сусідів вже обдарувала, дівати цю траву нема куди, а викинути шкода! Візьми Боже, що нам недобре.
– Та навіщо ти так? Може, просто пригостити хотіла! – Наталка безпорадно подивилася на подругу.
– Ні! – заперечила Олена. – Моя свекруха така ж була! Будь-який непотріб нам сплавляла: консерви прострочені, кабачки ті самі. У неї на дачі прямо кабачкові джунглі були!
Наталка знову завагалася.
***
Ніна Петрівна зауважувала, що якось змінилася Наталка останнім часом. Якщо раніше вони могли з невісткою балакати годинами за чаєм, разом із задоволенням куховарили, та й взагалі товаришували, то зараз Наталка зустрічає свекруху в її рідкісні візити без радості. Натягує ввічливу усмішку, а очі насторожені.
«Може мати на Наталку якось впливає. Адже ще в день весілля було зрозуміло, що я їй не сподобалася», – гадала Ніна Петрівна.
Ось і сьогодні вона привезла Наталці чергові дари своєї улюбленої дачі, а та її зустріла так, ніби не знала, як випровадити. Ніна Петрівна вирішила поговорити з Наталкою.
– Наталю, я відчуваю, що наші стосунки зіпсувалися. Тільки зрозуміти не можу чому. Ти мене вже не тримай у невіданні – розкажи, що трапилося.
Наталка мовчала. Ну як їй розповіси, що такій поведінці і розумної причини немає. Ніна Петрівна мовчанку Наталки зрозуміла по-своєму.
– Може, твоя мама проти, щоб ми дружили? Не сподобалася я на весіллі.
Наталка здивовано подивилася на свекруху: вона навіть не знала про їхні розбіжності.
– Та ні, Ніно Петрівно, з мамою в мене стосунки так собі. Кожна своїм життям живе. Не близькі ми з нею. Тож вона мені рідко щось розповідає. Тут річ у іншому.
І потихеньку Наталка розповіла Ніні Петрівні про свою подругу Олену, про її невдале заміжжя і про шкідливу свекруху.
– Ось вона мені вже майже рік спокою не дає. Я спочатку не слухала її страшні казки про підлість та хитрість свекрух. Але дещо в голову просочувалося, доки не почало руйнувати нашу з вами дружбу! Нерозумно, звичайно… – закінчила Наталка свою розповідь.
Ніна Петрівна дивилася на неї і не знала, плакати чи сміятися. З одного боку, добре, що все так вирішилося, а з іншого боку, найкраща подруга її улюбленої невістки – справжня негідниця!
– Наталю, я не буду вчити тебе розуму. Просто пропоную подумати, – обережно сказала Ніна Петрівна. – Я не знаю твою Олену, тож можу лише припустити. І ось що я думаю: жінка, яка сама нещасна, всіляко руйнує щастя своєї найкращої подруги! Так собі ситуація. Ти впевнена, що вона для тебе старається? Може, їй самотньо через те, що раніше ти весь час приділяла їй, а тепер у тебе сім’я, може, вона просто заздрить… Я не знаю. Одне можу сказати тобі точно: лізти у ваше з Сергійком життя зі своїми правилами я не збираюся. Саме тому, що це ваше життя! А ось дружити з тобою мені подобається. І дуже шкода втрачати цю дружбу!
Ніна Петрівна пішла, а Наталка замислилась. Натомість, коли заявилася Олена і знову завела свою пісню про погану свекруху, Наталя була готова.
– Олено, я тут зрозуміла, що ти не хочеш мати щасливу подругу. Тобі зручніше, щоб під боком була нещасна однодумця. Яка разом з тобою сваритиме колишнього чоловіка та його маму. Так ось хочу тебе розчарувати – мене це не влаштовує. Я ціную свою родину! Цілком, включаючи свекруху! Так що давай краще розлучимося! Це не дружба!
Олена навіть не відразу знайшла що відповісти:
– Нічого, ти ще пошкодуєш. Ще прийдеш до мене через рік, – процідила вона і гримнула дверима.
***
Але Наталя не прийшла ні за рік, ні за три роки. Вона живе щасливо: любить чоловіка, дружить зі свекрухою, а незабаром у неї народиться дитина.
Олена ж завела собі нову подругу. Таку ж розлучену і озлоблену, як вона сама. Вони частенько сидять у кафе біля вікна за чашкою чаю і виливають образу на щасливі сім’ї, що поспішають повз. Але ті їх не чують.