Яна свою свекруху побоювалася. Олена Іванівна не виглядала владно, але голос у неї був такий… низький, владний, що навіть прості слова “дякую” та “добрий день” частіше звучали не дуже привітно.
Зовнішність у Олени Іванівни була звичайнісінька — невисока, худенька жінка, з довгим темним волоссям і блідою шкірою.
Заміж Яна вийшла, коли їй виповнилося двадцять. З майбутнім чоловіком вони навчалися в одному класі, багато років дружили, все йшло до весілля.
Батьки з обох боків, порадившись, купили хорошу ділянку землі біля лісу, за рік поставили спільними силами будинок, наступного року зробили ремонт і до весілля молодята вже мали свій куточок. Вручали ключі як належить на урочистості. Весілля грали веселе, славне, цілих два дні.
Олена Іванівна простягла синові ключа і, звертаючись до обох, усміхаючись сказала:
— Живіть довго та щасливо.
А що ще потрібно сім’ї?
У стосунки між сином та його дружиною Олена Іванівна з чоловіком не втручалися, повчання не давали. Вважали, що свою сім’ю діти мають будувати самі. На своїх помилках вчитися та приймати свої рішення потрібно.
За рік потихеньку молоді господарськими спорудами обзавелися, гараж поставили, на городі порядок навели. Яна по периметру ділянки розподілила саджанці яблунь, кущі малини, смородини, аґрусу. Від своїх батьків привезла кущики полуниці — кілька рівних рядків організувала. У квітнику перед будинком висадила квіти та кущі бузку. Сусідка запропонувала, коли проріджувала свою, а Яна з вдячністю прийняла.
З живності котика та песика завели, навіть курей не стали брати. Батьки і з того, і з іншого боку тримали гарне господарство: м’яса, молочних продуктів та яєць було вдосталь, тому поки що вирішили своє не заводити.
У поведінці свекрухи ніколи не було нічого поганого. Але Яна дуже хотіла їй подобатися. Олена Іванівна завжди була натягнуто-стримана. Жодних сюсюкань і підлабузництва в голосі чи вчинках. У такої свекрухи не повередуєш. Коли вона приїжджала в гості, то Яні все здавалося, що свекруха приїхала з перевіркою.
Олена Іванівна ж із задоволенням ходила між грядок, коли Яна їй показувала город і ділилася своїми успіхами та розчаруваннями, помічала, кивала, реагувала зазвичай мовчки.
Поки батько з сином розмовляли про своє, Яна розважала свекруху, вважала, що без цього ніяк, що подумає мати чоловіка. Хазяйка хороша повинна бути у всьому. Тому Яна намагалася щосили: приводила будинок у порядок, готувала частування.
Навіть про вагітність Яна повідомила першу свекруху. Не своїм батькам чи чоловікові, а їй, Олені Іванівні, порахувала, що так виявить повагу.
Світланка народилася в строк, на тридцять дев’ятому тижні, рівно за місяць до дня народження свекрухи. Батьки з обох боків почали засипати першу внучку подарунками, намагалися допомогти у всьому молодим батькам, але Яна довіряти своє господарство, а тим більше новонароджену доньку не поспішала.
– Ти тільки скажи, одразу приїду, допоможу, – казала мати.
– Якщо треба, не соромтеся, ми завжди поряд, допоможемо, – вторила свекруха.
Але Яна гордо підводила голову, посміхалася через силу:
“Справляємося, дякую. Звичайно, подзвоню”.
А сил ставало дедалі менше. Світланка виявилася неспокійною дитиною, багато плакала, мало спала. Яна стала брати доньку у своє ліжко і спати з нею постійно. Потім до неспокійного сну додалися зубки, і почався день бабака. Яна вже робила все механічно. Майже не спала, абияк встигала закинути білизну в прання та приготувати їжу. Скинула декілька кілограмів. Молока стало дитині не вистачати, бо Яна воліла щось зробити вдома, ніж сісти та поїсти. Перекушування на ходу також додало проблем.
– Ти стала погано виглядала, – хитала головою мати. – Давай я посиджу з онукою, а ти поспиш.
– Ні. Все гаразд. Просто ніч погано спала.
– Так вдень разом із донькою лягай та спи. Нікуди твої тарілки не подінуться.
Але Яна точно знала, що всі справляються, значить і вона повинна. Повинна доглядати дочку. Слідкувати за порядком будинку. Утримувати город у порядку.
“А то, що це виходить? На роботу не ходить, вдома сидить, і ще допомоги просити. Ні-і-і”.
Яна рада була, що поки немає городніх справ, з усім разом вона точно не впоралася б. Свекруха з матір’ю сказали про розсаду навіть не думати і взяли цю частину обов’язків на себе.
Перед приходом свекрухи чи матері Яна наводила вдома чистоту, особливо старалася, щоб і підлога була вимита і дзеркала сяяли. Примудрялася навіть у шафах розкласти те, що поспішно поклала. А то якось знадобилася кофточка, а перед свекрухою соромно було на полицю руку сунути.
Першою не витримала Олена Іванівна. Вона заїхала в гості зненацька, попередивши перед тим, як увійти до будинку.
Яна навіть розгубилася. Вона заколисувала Світлану, ходила по кімнаті і не помітила, як біля будинку зупинився автомобіль.
– Привіт.
– Здрастуйте, – відповіла Яна і озирнулася.
Немитий посуд, брудна підлога, речі дочки на стільці, які треба було випрати, але так і не дійшли руки. Себе у дзеркало Яна не бачила вже давно.
– Чим займаєтесь? Ми тут із батьком із магазину їхали, привезли вам хліба, та дещо своє домашнє захопили. Молоко ще є, не випили? — спитала свекруха, а свекор став виставляти на кухонний стіл продукти.
– Немає, здається. Не пам’ятаю, — обманула Яна, щоб Олена Іванівна не відкрила холодильника.
– Не спить? А ти коли востаннє спала?
– Не пам’ятаю вже, тільки на руках заспокоюється. Фельдшерка була, нічого зрозумілого не сказала.
– Я так і думала, — сказала свекруха, але ця фраза пролунала так, що явно не стосувалася ні візиту фельдшерки, ні онуки.
– Ось, намагаюся вкласти, щоб прибиранням зайнятися, — винувато посміхнулася Яна.
– Давай Світланку, ми з нею посидимо, вона в машині добре засинає, заколишемо, а за кілька годин привеземо.
Яна заморгала.
– А ти лягай спати, чуєш! Не прибирай чи готуй. А поспи. Правду, батьку , кажу?
– Так, якраз привеземо, коли син із роботи повернеться.
Яні й подобалася ця ідея, і ні. Але втома брала гору, руки гуділи від постійної напруги. І Яна здалася.
Олена Іванівна взяла одягнуту невісткою внучку на руки, а свекор сумку з речами й пішли.
Яна кілька хвилин так і стояла перед зачиненими дверима. Дочки їй стало не вистачати в ту саму хвилину, як зачинилися двері.
“Спати, так спати”, – подумала Яна і пішла до кімнати.
По дорозі зібрала брудні речі і закинула їх у пральну машину, потім віднесла брудні чашки зі спальні на кухню і не змогла пройти повз посуд у раковині, перемила його. Хотіла зібрати крихти зі столу, але побачила липку пляму на підлозі. Брудна підлога дратувала не менше посуду, тому довелося вимити підлогу. У ванній кімнаті теж довелося затриматися: за тиждень з’явилися розводи на скляній перегородці, та й ванну не завадило б помити з раковиною. І Яна взялася за справу.
І ось коли стало так чисто, що Яну все влаштувало, вона вирішила, що негідно батьків чоловіка зустрічати з порожнім столом. На приготування вечері та пирога з яблуками у Яни пішло лише півгодини, але вона встигла якраз до приїзду Олени Іванівни з чоловіком та дочкою.
На порозі свекруха застигла, притискаючи до себе онучку. Світлана не плакала, поводилася цілком спокійно. Олена Іванівна передала внучку Яні та скривилася.
У будинку було чисто, пахло чистотою у ванній кімнаті, куди вона зайшла вимити руки. На кухні виразно розрізнявся запах печених яблук.
– Зараз вечерятимемо, — намагалася з останніх сил посміхатися Яна. — Он і тато йде, так Світланочко, — показуючи у вікні на автомобіль, що зупинився біля воріт, сказала вона дочці.
Світлана агукнула, їй явно було все одно.
Олена Іванівна дуже засумувала:
– Знаєш що, Яно. Не залишимося ми вечеряти. Та й надто чисто у вас!
Яна від подиву навіть рота відкрила.
“Що не так? І прибрала і випрала речі, навіть приготувати вечерю встигла”.
– Ми внучку забрали до себе, щоби ти виспалася. Саме виспалася, а не займалася будинком. Насамперед ти маєш дбати про себе, щоб сил і здоров’я вистачило її на ноги поставити та виховати. Адже ми з твоїми батьками завжди допомогу пропонуємо, є можливість, а ти відмовляєшся. Чоловік у тебе під боком. Завжди годину може посидіти з дочкою. Ех, ти, Яно!
Олена Іванівна махнула рукою і з сином аже на вулиці прощалася.
Яні було дуже прикро і соромно одночасно. Адже права була свекруха, ох, права. Хороший урок піднесла, його Яна на все життя запам’ятала.