– Здрастуйте, це Ніна, – голос у слухавці був незнайомий. – Кажуть, ви мене шукаєте.
– Правильно, – Тетяна здивувалася, але виду не подала. – Хочу поговорити щодо чоловіка. Це у вас він останнім часом ночує?
– Навіщо питати про те, що вам вже відомо?
– Чи мало що, може, я помилилася, – гірко посміхнулася обманута дружина. – Але якщо вже ви подзвонили, Ніно, давайте начистоту. Не знаю, скільки ви вже разом, і що він вам говорить про наш шлюб, тільки я його не тримаю – якщо він хоче жити з вами, ми розлучимося, я не перешкоджатиму.
– А з ним ви розмовляли?
– Поки що ні, це сюрприз. Пропоную зустрітись утрьох і вирішити, як нам бути далі. Завтра увечері у кафе «Зустріч» зможете?
– Домовилися. О сьомій, раніше не вийде.
Тетяна поклала слухавку та дала волю почуттям. Вона так довго тримала ці пережиття у собі. Робила все, щоби нічого не запідозрили діти, не дізналися родичі. Тримала обличчя. Не хотіла соромитися.
Думала, що сама винна. Нічого не бачила від свого кохання, не помічала очевидного. Вірила всьому, що чоловік каже. А він обманював їй з того самого моменту, як змінив роботу.
Все почалося із закриття фірми, де Славко відпрацював майже десять років. Коли стало ясно, що засновники надто поглинені розділом, інтереси співробітників їм до лампочки – почалися невиплати зарплати, він звільнився. Влаштувався на нижчу посаду, втратив гроші.
І став змінюватись на очах. Часто приходив додому добряче «веселий», а міг зовсім не прийти. Виправдовувався то днем народження товариша по роботі, то терміновим чергуванням.
Тетяна вірила.
Вони прожили 15 років у коханні та злагоді, виховували двох хлопчаків. У неї не було жодної краплі сумнівів у правдивості того, що казав Славко. Ну, почав трохи гульбанити, буває. Вона бачила причина у стресі. Чи то незадоволеність новою роботою, чи новий колектив.
Виявляється, коли справа стосується іншої жінки, всі навчаються віртуозно обманювати. Чи дружина просто не хоче знімати рожеві окуляри?
Правду Таня дізналася випадково.
Того вечора Славко прийшов додому пізно і швидко заснув. Тетяна присіла поруч, погладила чоловіка по голові, поправила ковдру – напівсонний чоловік обійняв її, почав говорити ласкаві слова і назвав чужим ім’ям.
На душі стало хвилююче: у Славка інша. Усі останні місяці Таня відразу побачила іншими очима. Весь цей час він її обманював!
За сніданком не витримала:
– Ти мене Ніною вчора назвав. Давно ти з нею спиш?
Славко подивився втомлено:
– Ні. Вибач, але це сильніше за мене. Виправдовуватись не буду. Добре, що ти знаєш – тепер не треба обманювати.
Цього дня він не прийшов додому. З’явився за дві доби. Спілкувався з Танею та дітьми як ні в чому не бувало.
Тетяна втратила спокій, сон, апетит.
Особливо важко було у вихідні: із п’ятниці до понеділка Славко жив у Ніни. Потім приходив додому добряче «веселий». Якщо Таня починала плакати і вмовляти його залишитись, мовчки йшов.
Чого тільки вона не передумала!
Було все: “справа в мені”, “у всьому винен він”, “це все розлучниця”.
З цих важких переживань Тетяну повертали думки про дітей.
Сини нічого не знали, але мабуть відчували. Сварки, невдачі щодо поведінки… Таня приховувала правду не лише від дітей та рідні, а й від знайомих. Але щодня приходила працювати з втомленими від сліз очима.
Одна колега здогадалася, що з нею відбувається, і дала пораду поквитатися:
– Припини себе картати, ти в себе одна. Чоловік твій не тільки не переживає, він навіть винним себе не почуває. Заведи роман на стороні. І якнайшвидше. Ти хоч відчуєш себе жінкою.
Підходяща кандидатура знайшлася швидко. Однокурсник, до того ж розлучений. Вони довго бродили з ним нічним містом, згадували юність. Наступного дня він запросив Тетяну до себе – вона подобалася йому ще в інституті, але тоді Славко перейшов дорогу.
“Зрада – це зрада” – твердила собі Таня, коли вперше зрадила чоловіка. Але легше не стало. Навпаки, накрило почуття провини. Славку вона нічого не розповіла: чоловіки таке не вибачають.
Потім їй захотілося побачити суперницю. Вистежила – собі на біду.
Славко зустрів Ніну на ґанку – після роботи. Вони обіймалися і воркували, як голубки, не ховаючись і нікого не помічаючи.
А Тетяна… в очах все попливло, ноги стали важкі, навіть не могла зрушити з місця. Розлучниця виявилася її ровесницею, симпатичною, доглянутою. Найгірше було те, що Тетяна на власні очі побачила: Славко щасливий, йому справді добре з нею.
Тетяна вирішила піти ва-банк. Сказати чоловікові, що він вільний від зобов’язань. Любить іншу – нехай іде до неї.
Але не встигла. Ніна зателефонувала сама.
Вмовити чоловіка на зустріч виявилося нескладно. Почувши, що жінки вже домовилися між собою, він впав у прострацію і мовчки кивнув на знак згоди.
Тетяна, виплакавши всі переживання, говорила спокійно:
– Так продовжуватися більше не може, Славко. Ти маєш обрати: сім’я чи Ніна. Любиш її – Дай мені спокій, я не хочу так жити. Це образливо.
Таня обманювала себе.
Вона не хотіла розлучатись, не хотіла дітей позбавляти батька, все ще любила Славка і вже пробачила йому все. Сподівалася, що він запереживає – чоловіки не люблять змін. Вірила, що перше кохання, 15 років спільного життя та улюблені діти допоможуть йому здобути перемогу. А ні – то ні. Зрештою, немає нічого гіршого за невизначеність.
На зустріч Ніна не прийшла. Вона зробила вибір.
Тетяна з чоловіком чекали її цілу годину… Це була найважливіша година в їхньому житті.
Вони лишилися разом. Дружина ніколи не нагадувала Славку про те, що сталося.