Коли несподівано у дверному замку впевнено почав прокручуватися ключ, Уляна поклала на стіл ніж і відсунула від себе обробну дошку з капустою. Геннадій два дні тому як поїхав у чергове відрядження і, крім нього, ніхто не міг повернутися.
Уляна швидко сполоснула руки і вийшла в коридор із рушником.
Але перед нею стояв не Геннадій, а старша сестра Катерина.
– О, а ти чого тут? Чому не переїхала? Не сказав? – закивала сама собі на останній фразі висока, худа жінка.
– Що не сказав хто? Геннадій?
– Так, Геннадій. Завтра приїжджають ремонтники, – Катерина робила крок із коридору то в один, то в інший бік, наче вимірюючи обсяг робіт. – У квартирі зроблю ремонт і продам.
– Як ремонт, як продасте, а ми з Оксанкою?!
– Що ви з Оксаною? Я не розумію, Уляно? В чому справа? Ми з братом домовилися, що я віддаю йому гроші за другу половину, і ми розрахувалися. Він обіцяв вирішити питання із переїздом до п’ятого числа. Сьогодні сьоме, так?
Уляна не могла отямитися, від несподіваної новини пересохло в горлі, навіть почало темніти в очах.
– Ми нікуди не підемо з дочкою, нам нема куди йти.
– Що? А ти хто, Уляно, щоб тут лишитися? Може, прописана тут чи хоча б документ маєш, що ти дружина Геннадія? Чи Оксанка його дочка? Ні?
Уляна підібгала ноги, уперлася в них і так сиділа мовчки. Невисока, худенька, з розсипом ластовиння на довгастому обличчі.
– У тебе на збори ніч. А далі як знаєш… Мабуть, брат тобою не дорожив…
Катерина рішуче встала з дивана, ще раз обійшла дві кімнати й кухню і пішла, зачинивши за собою двері на ключ.
Оксанка, нічого не розуміючи, прийшла до матері й пригорнулася. А Уляна розплакалася. Другої такої зради вона не очікувала.
Першим, звісно, був чоловік. У нього Уляна закохалася одразу, на дні народження подруги. Петро не міг не сподобатися. Веселий, харизматичний, невисокого зросту, з чарівною посмішкою та гарними очима кольору моря.
На Уляну Петро теж поглядав весь вечір і, помітивши інтерес, запросив її на повільний танець.
Зустрічалися вони недовго, Уляна завагітніла, і Петро неохоче погодився одружитися, точніше, наполягли батьки, до яких дівчина прийшла з довідкою з жіночої консультації. А далі… Далі Петро не перестав вести свій розгульний спосіб життя. Дружина думала, що він працює, батьки, що став розсудливим, раз живе сімейним життям, але все закінчилося, коли чергова дівчина прийшла до його батьків з довідкою з жіночої консультації. Батько Петра влаштував велику сварку. А Уляна, недовго думаючи, зібрала свої речі і поїхала до батьків у село.
Її пошкодували. Уляна радісно посміхалася і приймала слова підтримки. А потім, приїжджаючи по покупки до міста, жінка знову пішла на день народження вже іншої своєї подруги й познайомилася з Геннадієм, і вже за місяць переїхала з дитиною до нього в квартиру.
Не кожен чоловік готовий був зустрічатися з жінкою, у якої дитина. Геннадій заявив, що це все пережитки, приїжджай, живи. І Уляна поїхала. Щастя хотіла, простого, жіночого…
І знову помилилась. У двадцять три все складно. Особливо з трирічною дитиною на руках. Через недосвідченість, недовіру. Та й хто слухає батьків, коли ті говорять, ось у Іринки, чи у сусідки Марійки… Це ж у них, не в мене. В мене принц. А принц був та й загув…
Коли Катерина пішла, Уляна почала надзвонювати Геннадію. Він відповів не з першого разу.
– Привіт, добрався? Це добре, – Уляна не наважувалася одразу поставити всі запитання і затиналася на кожному слові. – Тут Катя приходила, сестра твоя, сказала сьогодні переїхати…
– І? Переїжджайте, раз сказала.
Уляна навіть уявила, як Геннадій на тому кінці з телефоном біля вуха знизує плечима.
– Ти знав і не сказав мені. Куди я піду? Хіба ми не сім’я?
– Сім’я? Тобі не було де жити, ти переїхала до мене. Я тобі нічого не обіцяв.
Уляна натиснула кнопку завершення дзвінка. Геннадій справді нічого не обіцяв, теми кохання, а тим більше одруження в розмові ніколи не виникало. Уляна просто чекала, сама не знаючи чого. Зовсім вже. Від цього стало не по собі. Хотілося викинути телефон якнайдалі, як і викинути з голови майже рік цього життя.
Довелося ставати дорослою зараз, прямо зараз.
Можна було витратити всі гроші на таксі і поїхати зараз до батьків у село, але стало соромно. Їй говорили, її попереджали, не послухалася…
Уляна пройшла на кухню і продовжила готувати вечерю.
Спала вона мало. Зібрала в сумки найнеобхідніше, дещо склала в коробки. Вранці встала, як завжди, зібрала дочку в дитячий садок, сама приготувалася йти на роботу, а перед відходом попросила сусідку прийняти на зберігання речі, пояснила все як є.
Сусідка, самотня бабуся, до якої Уляна завжди ставилася добре і допомагала, звісно ж погодилася. Запропонувала навіть пожити у неї, але Уляна тільки усміхнулася у відповідь.
На роботі Уляна намагалася не показувати свого поганого настрою й стурбованості. Та й кому, на що скаржитися? Не гульбанив, не сварився, не зраджував. Жити туди сама пішла.
На обідній перерві вона вийшла надвір, щоб трохи розвіятися. Вирішення питань як жити далі і що робити ніяк не приходило. Уляна купила пиріжок у магазині і пішла назад в офіс.
На самому розі перехрестя в сірій високій будівлі розташовувався ЗАГС.
Спостерігати за парами завжди було цікаво. Хтось фотографувався, хтось уже відкривав ігристе, а хтось чекав. Не дійшовши кілька метрів і відкусивши шматочок пиріжка, Уляна зупинилася.
Молодий брюнет у строгому костюмі темно-синього кольору стояв трохи віддалік. Він витягав одну руку з кишені штанів і трохи схвильовано дивився на годинник.
Уляна стояла й дивилася. І він стояв і дивився. Зупинивши погляд на жінці, яка явно не мала відношення до жодного весілля, брюнет покрутив головою і підійшов.
– Ви від агенції? Здрастуйте.
– Я? – Уляна не встигла навіть прожувати пиріжок. – Ні, я з фірми.
– Яка різниця, агенція, фірма, ходімо…
– Я тут випадково, ви не на мене чекаєте, – додала Уляна і пішла своєю дорогою.
– Ви заміжня? – зупинив він її, легко торкнувшись плеча. – Мені терміново потрібний документ про одруження, я заплачу. Багато.
Уляна подивилася на руку, якою брюнет тримав її, потім на нього.
– Я поспішаю, вибачте.
Вона навіть трохи злякалася і додала кроку.
Думки Уляни у другій половині понеділка були зайняті зовсім іншим, про брюнета вона зовсім забула. О шостій всі збиралися йти з роботи, а Уляна так і не вирішила куди вони з Оксанкою тепер подадуться.
У дитячий садок по дочку Уляна йшла не поспішаючи знову повз сірий будинок РАГСу. Брюнет сидів на сходах, низько опустивши голову і схрестивши руки перед собою.
– Що так ніхто й не погодився за вас вийти заміж?
Чоловік тут же підняв голову і подивився на жінку, що стояла перед ним, впізнав її і махнув рукою.
– Хотів отримати хорошу роботу, домовився з агенцією, навіть завдаток переказав, схоже, обманули.
– А що це за така вимога про наявність дружини? – поцікавилася Уляна і сіла поряд.
– Три місяці я намагався отримати хорошу роботу за кордоном, і перед фінальною співбесідою дізнаюся з перевіреного джерела, що віддадуть перевагу одруженому. Ну ось такі вимоги, і потім наприкінці співбесіди це питання мені поставили.
Все б нічого, але я збрехав, що в мене є дівчина і ми одружимося наприкінці місяця.
Пішов ва-банк, так би мовити. І мене прийняли. Але залишилися формальності перед підписанням договору – показати свідоцтво. Я по зв’язках домовився у ЗАГСі, домовився з агентством. І п-ф-ф, – сказав чоловік.
– Ця робота хоч того варта?
– Ха, ще б пак! Я про неї мріяв три роки.
– Тоді я погоджуюся, – посміхнулася Уляна. – Якщо ви, звісно, без боргів, без різних юридичних проблем.
Хлопець аж підскочив.
– Всі довідки я зберу, все буде з печатками. Так. Диктуйте свій телефон, адресу та… Місце роботи, щоб я вас точно не загубив. Як вирішу питання із ЗАГСом, одразу повідомлю.
Уляна розгубилася.
– Телефон запишіть, місце роботи. А адресу не дам, раптом ви… – вона, насправді, не думала, що цей брюнет може зробити щось погане, але й казати, що її виставила з дитиною сестра Геннадія, теж не стала.
– Так, у мене є дочка, – додала вона.
– Прекрасно. Дружина з дитиною – це вершина бажань мого роботодавця. – Чоловік аж стиснув телефон у руках, виставивши руку вперед від радості.
Так і розійшлися. Уляна пішла по дочку в дитячий садок, а хлопець побіг своєю дорогою.
– Я Віктор! – гукнув він. – Зараз наберу, запам’ятайте мій телефон!
Уляна видихнула, наче зробила щось хороше і пішла в садок. Піднімаючись сходами у під’їзді будинку, вона мало не повернула до квартири, де прожила майже рік.
– Мамо, – Оксанка підвела голову і потягла матір за руку.
– Ми у бабусі Віри поживемо сьогодні, вона ж нас запросила.
Уляні було ніяково, вона сіла за вже накритий стіл, хоч купила продукти і хотіла приготувати вечерю сама. Після вечері вона сама вимила посуд і прибрала продукти в холодильник, попередивши, що їх не просто можна, а треба брати.
На суботу Уляна домовилася з ріелтором подивитися квартиру неподалік попереднього місця проживання. Домовилися на одинадцяту.
Квартира була зручно розташована з гарним ремонтом.
– До цього квартира не орендувалася, господар їде на рік, тож поки що здає лише на цей термін. Ви перші сьогодні дивиться. Якщо думатимете, то зникне варіант, – показувала кімнати молода дівчина.
Уляна зітхнула. І місце й квартира їй дуже сподобалися, трохи бентежила ціна.
– Так, показую, – відповіла дівчина на телефонний дзвінок.
– Подумали? Власник квартири якраз приїхав за рештою речей, можемо підписати договір.
Уляна кивнула.
Коли в дверях з’явився… Віктор, вона зніяковіла, а він зрадів.
– Ось жінка готова підписати договір.
– Ви мені вибачте, у мене плани змінилися, щойно зателефонували і перенесли відрядження.
Віктор підморгнув Уляні і попросив залишити його з рієлторкою. За годину він подзвонив і довго сміявся у слухавку.
– Так не буває, що за збіг? Тобі справді потрібна орендована квартира?
– Потрібна, довго пояснювати, от сиджу, шукаю варіанти.
– Не шукай. Житимете в мене. Я вважаю, що це цілком хороша плата за твою допомогу. Приходь увечері з дочкою, почекай, речі треба ж перевезти? Замовляти машину?
– А-а-а, ні. Тут поряд, я довезу на таксі, – відповіла вона.
– Не потрібне таксі, я приїду і сам все зроблю.
Коли Віктор носив речі, Уляна дивилася, як у квартирі навпроти почали робити ремонт. Дещо перетягували з кухні до кімнати, закривали плівкою вхідні двері. Але це місце її більше не притягувало, не викликало почуттів, хотілося швидше переїхати на нове місце.
Поки Віктор заносив речі до своєї квартири, Уляна розігріла пиріг, який вона приготувала вчора, заповнила холодильник, розібравши коробку з продуктами, і закип’ятила воду в чайнику.
– Будеш пиріг, ти голодний?
– Дуже!
Оксанка швидко поїла і пішла в кімнату, а Уляна з Віктором залишилися на кухні, розговорилися.
– Приходь завтра, я приготую обід, все й розкажеш, покажеш, сьогодні і ти, і я втомилися.
Віктор погодився. Він перед від’їздом жив у матері, зовсім близько, через три будинки з іншого боку вулиці.
Через три дні вони стояли у ЗАГСі й говорили “так”.
Коли Віктор їхав, Уляні стало вперше сумно. Зненацька захотілося знову зустрітися з цим брюнетом, з’явилося відчуття, що вона знає Віктора багато років.
Потяглися дні. Вже минуло літо, осінь, настала зима…
…Уляна стояла на кухні і ліпила на вечерю вареники з картоплею. Раптом пролунав дзвінок у двері.
Жінка здивовано пішла в коридор до вхідних дверей і глянула у вічко.
На сходовому майданчику стояла якась незнайома жінка.
– Хто там? – на всяк випадок перепитала Уляна.
– Відкрийте, будь ласка, – сказала незнайомка. – Я до вас.
– До мене? – здивувалась Уляна і прочинила двері.
На порозі перед нею стояла жінка років п’ятдесяти з темним волоссям і усміхалася.
– Привіт, – сказала вона. – Ви, вибачте, що я отак без попередження. Ой як у вас смачно пахне…
– Так, а ви хто і з якого питання? – Уляна дивилася на гостю і не розуміла, що відбувається.
– Я мама Віктора, – раптом сказала вона.
– Ой, так? Так ви, проходьте! – заметушилися Уляна і відчинила широко двері.
– Мені треба поговорити з вами. Я Марія Василівна.
Молода жінка запросила матір власника квартири на кухню.
– Я – Уляна.
– Так, я знаю, син мені сказав, як вас звуть.
– Я вечерю готую, майже готова, будете з нами? Не відмовляйтеся, я люблю, коли гості від нас ситі йдуть. Оксанко, мий руки, будемо вечеряти.
– Так. Віктор казав, що пиріг у вас дуже смачний, – мати замовкла, так і не відповівши, і обернулася, щоб роздивитись дівчинку. – Ви знаєте, Уляно, Віктор хоче розірвати контракт і повернутись.
– Повернутися?
– Так. Мені здається, він закохався у вас. Я тільки й чую від нього Уляна, Уляна, вона те вона се.
– Вам здалося, ми майже щодня спілкуємося з ним, тому він так часто мене згадує.
Уляна задумливо подивилася на жінку, яка сиділа за столом.
– Ось у тому й справа. Він зізнався мені, що сьогодні написав заяву, приїде у середині місяця. Але ви розумієте, ця робота була сенсом його життя останні кілька років. Він так програє і в підвищенні, і грошах теж, я не кажу вже про те, яку характеристику йому дадуть.
– Я поговорю з ним. Зараз же.
– Ні. Обміркуйте спочатку. Я не хочу, щоб син знав про нашу розмову.
Оксана прийшла на кухню і сіла навпроти жінки.
– Я вас зрозуміла, Маріє Василівно. У мене з наступного понеділка відпустка, я залишу вам ключі, придивіться за квартирою, мені треба поїхати з дочкою…
…Віктор припаркував автомобіль біля офісу і вже хотів вийти, як раптом його увагу привернули дві фігурки біля стіни будівлі.
Він усміхнувся і стукнув по керму. Уляна й Оксана посміхалися йому у відповідь.
– Як ти мене знайшла? Як ви взагалі тут опинилися? – здивувався Віктор, обіймаючи Уляну з дочкою.
– А, це дрібниці, все вирішується.
Уляна взяла на роботі відпустку за свій рахунок, і після завершення контракту Віктора вони повернулися додому.
Повернулися вже всі разом…