– Марино, у мами за тиждень ювілей.
– Я в курсі, ти це вже говорив вранці.
– Ми не договорили. Вона запрошує багато народу. Потрібно їй допомогти.
– А не краще зняти кафе. Ти ж кажеш багато народу. Там і приготують і прибирати після всіх не треба.
– Мама хоче вдома. Там багато простих родичів із села, ну сама зрозумій, як їх у ресторан запрошувати. Одягнені всі скромно. Та й бабуся з дідом, свекри її. Вони ж старенькі люди. А мати обов’язково хоче всіх запросити. Та й вона не любить ресторанів.
– Зрозуміло. А від мене що треба?
– Ти ж кухар.
– Ось тому я і пропоную зняти не ресторан, а кафе. Дешевше та затишніше.
– Ні. Не зупиняй мене своїми пропозиціями. Мамі треба допомогти все приготувати. Точніше приготувати все доведеться тобі. Сама розумієш, у неї ювілей і вона має відпочити перед святкуванням.
– Зрозуміло. Безкоштовна робоча сила.
– Не говори так.
– Я б навіть більше сказала. Продукти на чиї гроші купуємо? На твої! Я вгадала. Гаразд. Твої гроші я рахувати поки не буду.
– А коли будеш? Мої гроші – це мої.
– А мої це наші! Не забувай, що ти живеш поки що за мій рахунок, але все може змінитися.
– Ми ж лише два місяці разом.
– Ми одружені два місяці! А ти вже встиг роздати усі свої гроші. Я не про маму. Гаразд, я згодна. Приготуємо твоїй мамі свято.
– Приготуємо? Я готувати не можу, не вмію.
– А ти підеш за їжею. Я носити все не збираюсь. І платити також! З мамою треба обговорити меню, я складу список. І бігатимеш у магазин на першу вимогу. Раптом чогось не вистачить. Напої купуйте окремо. З мене лише їжа.
Юрко дивився на дружину і не розумів.
– Напої? А які?
– Міцні напої. Я не знаю, хто і що у вас із гостей буде. Смаки різні.
– А… це тато все організує.
– Ну слава Богу.
***
Марина провела два дні на кухні свекрухи. Не любила вона чужі кухні, але нічого не вдієш. Двадцять гостей це не так багато. Та й страви свекруха вибрала без розмаху, прості. Марина вже сама додавала своє. Лілія Вікторівна була не проти, і навіть пропонувала свою допомогу.
– Я сама.
– Я тоді тут посиджу у тебе, подивлюсь.
– Ви відпочиньте. Незабаром гості приїдуть. А де ваша дочка? Вона могла б вам зачіску зробити.
– А їй до мене справи нема. Ніколи не було. Сказала, що вона на роботі. Не приїде, – жінка мало не заплакала.
– А сукню ви нову купили? – намагаючись відвернути від сумних думок матір чоловіка спитала Марина.
– А навіщо? Гості у нас прості. Ось у цьому й буду.
– Так не годиться. Це ваше свято. Ювілей. Зараз ми все влаштуємо.
Марина зателефонувала і за півгодини пролунав дзвінок у двері. На порозі стояла подруга з великою сумкою. Сукню для Лілії Вікторівни підібрали швидко. Потім Юля, так звали дівчину, швидко уклала їй волосся, просто, але красиво. Вона зникла так само швидко, як і з’явилася.
– Марино. А гроші? Я не встигла, а вона вже пішла.
– Це мій подарунок вам.
– Твій подарунок – це накритий стіл. Більше нічого не треба.
– А квіти ви які любите?
– Гості завжди приносять лілії. Дуже просто. Лілії для Лілії. А я їх не люблю. В’януть швидко. Ось побачиш, будуть одні лілії. Я люблю прості білі хризантеми.
***
Гості, як всі, були з букетами лілій. Марина в останній момент відправила чоловіка за білими хризантемами.
– Мама любить лілії.
– Ні. Я все дізналася, не дай боже принесеш лілії. І чому немає твоєї сестри? Що за стосунки у них? У матері ювілей, а її немає.
– Там все дуже складно.
– Давай коротко, доки нікого немає.
– Ольга не рідна дочка мамі. Її мати поїхала, її залишила на батька. Їй було два роки, коли мама та тато побралися. За рік з’явився я. Мама завжди добре ставилася до Олі. Навіть моє народження нічого не змінило. Донька, доня, Олюня. Завжди ошатна. Вона ж дівчинка. Але коли їй виповнилося шістнадцять років, з’явилася її справжня мати. І ось тут усе змінилося. Та вся з себе, гарна, модна, як із обкладинки журналу. Мама і вона поряд не стояли. Ольгу налаштувала проти, навіть батько нічого не міг вдіяти. І поїхала. Ольга збунтувалася. Все їй треба найкраще та найдорожче. А де у батьків такі гроші? Поїхала, шукала ту матір, але не знайшла. Повернулася, потім знову поїхала. Мати з батьком ледь дочекалися її вісімнадцятиліття. Іноді вона просить грошей у них, та й у мене. Всю зарплату минулого місяця я віддав за якийсь її борг.
– А в тебе є голова? Вона твоїх батьків не поважає, твою матір, яка її виховувала, а ти їй гроші. Все!!! Більше ні копійки. Вона за тебе старша, нехай сама впорається. Якщо вона залишила твоїх батьків, то нехай звертається до своєї зозулі. Зрозумів?
– Зрозумів.
– Тож самому треба було додуматися. Я всіх тонкощів вашої родини не знаю. Я ж не знала, що вона не рідна дочка. Через тебе трохи Лілії Вікторівні свято не зіпсувала. Іди за квітами. Білі хризантеми. Запам’ятав?
– Запам’ятав.
***
Ювілей пройшов чудово. Гості були задоволені. Особливо раділа Лілія букету від сина та невістки.
– Марино, давай вже підемо додому. Усі розійшлися. Я втомився.
– А я? Ти втомився сидіти за столом, а я стіл готувала.
Подивися на маму, ось вона справді втомилася. Батько вже спить, а вона прибирає після свого ювілею. Пішли на кухню. Я допоможу розставити їжу в холодильник, а ти починай мити посуд. Не дивися на мене так. Мамі треба допомагати.
– Мариночко, я сама. Ви йдіть, відпочивайте.
– Ми встигнемо. Правда, Юрко.
– Так, мамо, ми встигнемо. Ти посидь, відпочинь.
– Ти добре на нього дієш. Раніше Ольга ним командувала. Адже він дуже нерішучий. А посуд він мити вміє, завжди мив за неї. Я вже пізніше дізналася. Ти все в холодильник не прибирай, візьміть собі. Нам із батьком все не подужати, а вам готувати не треба.
– Добре, дякую.
***
Про вагітність Марина вирішила розповісти одразу і чоловікові, і його батькам. Відносини зі свекрухою стали ще ближчими. Про Ольгу вона намагалася їй ніколи не нагадувати та не розповідати. Сама ж Ольга іноді просила у брата грошей, але він більше не виконував її прохання, а відправляв до тієї самої зозулі.