Віка та Оля були однокласницями і начебто навіть родичками. Принаймні вважалося, що батько Віки був троюрідним братом матері Олі. Щоправда, не зовсім рідним, а в якомусь поколінні зведеним.
Проте сім’ї дівчаток, які жили в одному селі, спілкувалися, але Віка та Оля подругами не були.
І так сталося, що, закінчивши школу, обидві дівчата вступили до університету в обласному місті. Батьки, звісно, пишалися: Віка – майбутній юрист, а Оля – економіст.
Родичів у місті вони не мали, тому Оля планувала жити у гуртожитку. Але наприкінці серпня батьки Віки запропонували навпіл знімати для дочок однокімнатну квартиру.
– Ми вже навіть знайшли хороший варіант – неподалік університету, у квартирі є меблі, холодильник, пральна машинка. Решту самі привеземо, – сказала мати Вікторії. – Все краще, ніж у гуртожитку.
Батьки Олі подумали та погодилися. Дівчата також були не проти.
Білоручками вони не були, тож у квартирі завжди було чисто, прибирали та готували дівчата по черзі, жодних сварок між ними не траплялося.
Батьки так само по черзі раз на місяць приїжджали до міста та привозили овочі та інші продукти.
Так і прожили Віка та Оля весь перший курс. Обидві сесії здали на відмінно, отримували підвищену стипендію.
А після літніх канікул, коли дівчата повернулися до міста, Віка закохалася. Її хлопець – Михайло – теж навчався на юридичному факультеті, лише на четвертому курсі жив у гуртожитку.
Бабине літо, золота осінь, прогулянки в парку. Але потім настав листопад, стало холодно, і Віка з Михайлом все частіше й частіше проводили час у квартирі, яку винаймали батьки дівчат.
Звісно, Олі це не подобалося.
– Оля, ну, будь ласка, ми сидітимемо тихо. Тільки не розповідай нічого батькам, – просила Віка.
Оля і не збиралася нічого розповідати, але Віку попередила, щоб Михайло до одинадцятої завжди йшов, бо вона тим часом лягає спати.
Віка не порушувала договору, але одного разу, випроводивши Михайла і почекавши, поки Оля засне, вона впустила його знову. Оля, прокинувшись вранці, побачила Віку та Михайла, що спляться на дивані.
Цього дня дівчата дуже посварилися.
– Мої батьки не для того платять гроші господині квартири, щоб я спала в одній кімнаті зі стороннім хлопцем. Якщо він і далі ночуватиме тут, то я переїду до гуртожитку, – сказала Оля.
– Оля, ти просто ще ніколи не закохувалась, тому тобі не зрозуміти, як нам хочеться щохвилини бути поряд! Михайло йде, а я одразу починаю нудьгувати без нього.
– Тоді домовляйся з батьками Михайла, щоб вони оплачували другу частину квартплати, та й живіть разом, – сказала Оля.
– У нього тільки мама, вона і так йому останні гроші надсилає, їй квартиру не потягнути, – пояснила Віка.
– Це не мої проблеми, – сказала Оля. – Я хочу у своїй квартирі почуватися нормально, а постійна присутність твого хлопця мене напружує.
– Але до тебе теж приходять дівчата з групи, адже я нічого не кажу, – заперечила Віка.
– Ось саме – дівчата, один-два рази на тиждень, на кілька годин. А не від вечора п’ятниці до вечора неділі. І ще: я тепер готуватиму собі окремо. Годувати власним коштом Михайла я не збираюся.
– Добре, давай домовимося, що Михайло приходитиме до мене двічі на тиждень, а ночуватиме тільки з суботи на неділю – адже ти все одно на вихідні додому їдеш, – запропонувала Віка.
– Але не частіше! – сказала Оля.
– А ти нічого не кажеш батькам. Навіть своїм, а то твоя мама швидко доповість моїм, – нагадала Віка.
Наприкінці грудня Оля склала заліки і поїхала додому, взявши з собою підручники, щоб готуватися до іспитів.
Віка додому не поїхала, наплела батькам щось про незручний розклад заліків та іспитів. Її мати, зустрівши в магазині Олю, поцікавилася дівчиною, чому вона змогла приїхати додому на святкові дні, а Віка ні.
– Не знаю, тітко Наталя, ми ж на різних факультетах навчаємось.
– Так, Віка говорила, що на юридичному і занять більше, і іспитів. Важче, ніж на економічному, вчитися. Ти от, дивлюся, і на вихідні часто приїжджаєш, а Віка цього року зовсім втомилася із навчанням, – відповіла Наталя.
Олі дуже хотілося розплющити очі родичці, але вона згадала обіцянку, яку дала Віці, і промовчала. «З іншого боку, чому я маю втручатися в чуже життя»? – подумала Оля.
А коли вона повернулася до міста після свят, то побачила у кімнаті перестановку. Диван Віки переїхав до дальньої стіни і був відгороджений від решти кімнати великою шафою. А ліжко Олі була пересунуте ближче до вікна. У кімнаті утворилися дві зони – менша зі спальним місцем Віки та більша, де розташовувалися інші меблі.
– А ти спитала господиню, перш ніж перестановку робити? – поцікавилася Оля.
– Так, вона не заперечує. Сказала лише, щоб потім усе на місце повернули, – відповіла Віка.
Звісно, Оля розуміла, навіщо це було зроблено. Віка і Михайло всі святкові дні жили тут удвох, і тепер молодик залишатиметься в квартирі частіше, ніж вони з Вікою домовлялися.
Оля мала два виходи: розповісти все батькам, але тоді був би велика сварка: Віці заборонили б приводити сюди хлопця, і Олі довелося б до кінця року жити з нею із зіпсованими стосунками. А це не дуже приємно.
Вона вже дізнавалася, чи можна переїхати до гуртожитку прямо зараз, але їй обіцяли місце лише наступного навчального року.
І Оля вирішила почекати до літа, час від часу нагадуючи Вікторії про те, що Михайло не повинен жити разом із ними.
А в середині березня подруга повідомила Олі, що вони з Михайлом вирішили одружитися, а сама Віка вагітна.
– Ну, тепер ти нарешті скажеш батькам про Михайла? – Запитала Оля.
– Ні, поки що рано. Ось ми з ним з’їздимо до його мами, розповімо їй все, виберемо день весілля, а потім уже поїдемо до моїх батьків, – відповіла Віка.
– А як ти далі вчитись будеш, якщо тобі восени народжувати? – Запитала Оля.
– Не знаю, може, мама допоможе, а може, академ візьму. Що небудь придумаємо. А знаєш, ми з Михайлом вирішили, що за рік, коли він отримає диплом, поїдемо у Київ – там перспектив більше. А тут, у провінції, жодного руху немає.
Але на травневі свята Михайло поїхав додому один:
– Мама моя нездужає, я маю її спочатку підготувати. А потім, коли вона вже знатиме про нас, ми приїдемо разом, – сказав він Вікторії.
Минуло два тижні, а Михайло не повертався. Віка подзвонила йому, але хлопець швидко звернув розмову – вона зрозуміла тільки, що його мати нездужає і він не може зараз розмовляти.
Повернувся Михайло після двадцятого травня.
– Віка, мені зараз не до весілля, мама нездужає, я хочу достроково здати сесію та поїхати додому – доглядати її.
– А як же я? – Запитала Віка.
– Ти теж складай іспити, потім розберемося. Вибач, мені терміново треба до деканату, щоб домовитися про терміни іспитів.
За два тижні вони зустрілися лише кілька разів і то лише у коридорах університетського корпусу.
А коли Віка та Оля здали літню сесію, і Оля вже збиралася їхати додому, Михайло зненацька з’явився у них у квартирі.
– Оля, ти не могла б залишити нас наодинці, нам поговорити треба, – попросив молодик.
Коли Оля повернулася, Віка була у сльозах.
– Він сказав, що його мама проти того, щоб він одружився, проти мене та проти дитини. А для нього здоров’я мами важливіше, тому нам треба розлучитися. І ще сказав, що якщо навіть я подам на аліменти, то все одно нічого не отримаю, бо він їде у Київ і навчатиметься в магістратурі, працювати не буде, а потім знайде можливість як викрутитися, щоб не платити.
– Ну і негідник! – Вигукнула Оля. – Давай витирай сльози, поїдемо додому.
Оля допомогла Вікторії зібратися, вони викликали таксі та вирушили на автобус.
Речей у дівчат було багато, тому на зупинці в селі їх зустріли батьки. Оля з батьком приїхала додому, де на них вже чекали мама та молодша сестра.
Не встигли вони пообідати, як у квартиру до них залетіла Наталія – мама Вікторії та накинулася на Олю:
– Як ти могла це допустити? Ми спеціально поселили вас разом, щоб такого не сталося! Ти все це бачила і мовчала! Ти вчинила підло! Ти спеціально це зробила? Так, я впевнена, що спеціально! Тепер ти навчатимешся, а бідна Віка!
– Наталю, чому ти сваришся на Олю? У чому ти звинувачуєш нашу дочку? – обурено спитав батько дівчини.
– Запитайте у своєї безсовісної дочки! – Вигукнула Наталя і вилетіла з квартири.
– Олю, що сталося? – звернулися до дочки батьки.
Коли дівчина все їм пояснила, мати здивувалася.
– А ти тут до чого? Віка – повнолітня, вона чудово розуміла, що робить. Чому ти маєш відповідати за її косяки?
– Невже у всьому винна Оля? – Запитав батько. – Наталя справді так думає?
– Я і так намагалася виставити цього Михайла з квартири, він мені там був зовсім не потрібен, ми навіть іноді сварилися з Вікою через це. Єдине, у чому я, можливо, винна, то це в тому, що не розповіла все вам. Але Віка дуже просила цього не робити, – пояснила Оля.
– І що вона зараз робитиме? – Запитала мати.
– А у неї варіантів не лишилося. Не знаю, як вона далі вчитиметься.
А Віка далі й не вчилася. На початку листопада вона народила дочку. Спочатку взяла академічну відпустку, а через рік не стало її батька. Вікторії довелося за два роки віддати дитину в садок і вийти на роботу. Освіти у неї не було, тож нічого, окрім касирки у мережевому супермаркеті, їй запропонувати не могли.
Мати Вікторії перестала спілкуватися з батьками Олі, а коли на вулиці зустрічала дівчину, дивилася на неї з неприязню.
Оля успішно закінчила університет, вийшла заміж за свого однокурсника. Вони залишилися працювати в обласному центрі, але часто відвідували батьків Олі.