– Сину, що це за пляма на твоїх штанах? – Надія Миколаївна схопилася за окуляри. – Дай-но гляну!
– Мамо, я знаю, – сором’язливо відмахнувся від жінки Анатолій, який не хотів розмовляти на цю тему.
– Чому Люда не випере? Чи вона не відмивається? – не звертаючи уваги на незадоволене обличчя сина, мати схопилася зі стільця і почала уважно розглядати пляму.
– Треба тобі ця пляма, – чоловік став збентежено прикривати рукою білу пляму на сірих штанах, не даючи Надії Миколаївні як слід її розглянути.
– Як ти ходиш на роботу? Куди дивиться твоя дружина? – сплеснула руками жінка і голосно заохала.
– Мамо, я не за цим прийшов, – підвищив голос Анатолій, бажаючи заспокоїти схвильовану матір.
– Ти ж приїхав із роботи? – несподівано осяяло Надію Миколаївну. – Боже мій! Ходиш у брудних штанах? Ти ж начальник відділу! Сором який…
Після цих слів чоловік сором’язно почервонів. Йому самому було незручно ходити на роботу з плямою.
– Знімай, я виперу! – невдоволено скомандувала мати. – Повірити не можу, що Люда не дивиться, в чому ти ходиш на роботу!
– Вона не відпереться, я вже сто разів намагався, – обурено процідив Анатолій. – На жуйку сів. Їм вже нічого не допоможе…
– Тоді купи нові! Сором у таких ходити на роботу, – не вгамуючись, соромила сина мати. – Ти ж у мене завжди був з голки одягнений. Що з тобою трапилося? Як до цього ставиться Люда?
Замість відповіді чоловік закотив очі. Його сильно дратували слова Надії Миколаївни.
– Сама ходить одягнена, а за тобою не дивиться! – важко зітхнула жінка.
– Я не маленька дитина, щоб бути під наглядом, – роздратований чоловік зазбирався додому.
– Тоді купи нові штани, чого ти ходиш так?! Гроші отримуєш хороші, а ходиш он у чому! – Надія Миколаївна схрестила руки.
– Гаразд, мені час, – пробасив Анатолій і, схопивши з вішалки пальто, швидко вислизнув за двері.
Чоловік втік не просто так. Йому було дуже соромно зізнатися матері в тому, що на його банківській карті всього двісті гривень, на які особливо не розгуляєшся.
Начальником відділу Анатолій став сім місяців тому. Йому відразу ж різко підвищили заробітну плату втричі, що не могло не тішити як його самого, так і Людмилу.
– У мене стільки планів! Насамперед хочу собі новий телефон, – радісно потираючи руки, поділилася своїми думками дружина. – Ти ж не дозволиш, щоб я мала телефон гірший чим в Марини Мельник? Їй чоловік ще місяць тому купив.
Чоловік спантеличено знизав плечима. Заперечити дружині він не наважився. Проте Анатолій не розраховував, що на цьому Люда не обмежиться.
Щомісяця вона вигадувала, на що саме можна витратити майбутню зарплату.
Здебільшого жінка спускала всі гроші чоловіка на поновлення свого гардеробу.
Іноді справа доходила до того, що за тиждень до чергової зарплати подружжю не було чого їсти, і Анатолію доводилося позичати у колег до зарплати.
При такому розкладі мови про нові штани, сорочку або навіть шкарпетки не було. Чоловік намагався кілька разів поговорити з дружиною щодо її пристрасні до шопінгу, але Люда у відповідь лише ображалася.
У результаті кожного місяця все повторювалося по колу. Анатолій отримував зарплату, яку дружина спускала на нові бажання.
Надії Миколаївні ніяк не давало спокою пляма на штанах сина і той факт, що він з якоїсь причини, отримуючи понад пʼятдесят тисяч на місяць, не може оновити гардероб.
– Сину, зазирни до мене після роботи, – попросила жінка. – Потрібно кран подивитися, – додала вона, переживаючи, що після озвучення справжньої причини, Анатолій не приїде.
Щойно син переступив поріг рідного дому, мати заметушилась і, схопивши пакет, засунула йому до рук.
– Примірь, мають підійти, – з важливим виглядом промовила Надія Миколаївна.
Анатолій заглянув у пакет і з подивом виявив у ньому нові чоловічі штани.
– Мамо, не треба, – чоловік сором’язливо похитав головою з наміром повернути його матері.
Однак Надія Миколаївна подивилася на сина таким поглядом, що він зніяковів і пішов їх приміряти.
– Я ж казала, що підійдуть! – радісно заплескала в долоні жінка. – Твої старі я викину. До речі, я ще тобі й сорочку купила нову. – Синку, ти ж отримуєш велику зарплату, тоді чому ходиш у таких речах?
– Мамо, мені незручно, – сором’язливо почервонів Анатолій. – Я ж сам можу собі купити…
– Але чомусь не купуєш! Може, ти розкажеш мені, чому? – хитро примружилася Надія Миколаївна. – Ви з Людою на щось збираєте? На будинок? Квартира у вас вже є…
– Не зовсім, – чоловік опустив очі у підлогу. – Нам не вистачає. Невміло розраховуємо витрати на місяць.
Слова сина дуже здивували Надію Миколаївну. Вона запитливо поглянула на Анатолія.
– Люда витрачає всю мою зарплату на речі, – не збираючись більше обманювати, з сумом повідомив чоловік.
– П’ятдесят тисяч? – з недовірою перепитала мати і безглуздо посміхнулася.
– Так, у нас іноді і на продукти грошей не залишається, – Анатолій зніяковів під пильним поглядом матері. – Про які вже тут штани можна взагалі говорити…
Декілька хвилин Надія Миколаївна перебувала у ступорі, а потім надривним голосом промовила:
– Чому ти не поговориш із дружиною?
– Намагався, тільки ніякого толку немає. Люда починає плакати, і докоряти мені в тому, що я шкодую на неї грошей, і обов’язково наводить приклад своєї колеги, яку чоловік завалює подарунками, – чоловік знесилено розвів руками.
– Тоді розлучайся, якщо тебе, звичайно, таке життя не влаштовує…
– Начебто якось безглуздо з такої причини розходитися, – невпевнено відповів Анатолій.
– Чекатимеш, поки вона тебе повністю обчистить? – сплеснула руками Надія Миколаївна і повільно опустилась у крісло.
– Не думаю, що до цього дійде. Коли вона втомиться скуповувати речі, все зрозуміє, – переконував мати чоловік.
– Магазинів багато…
У тому, що мати мала рацію, Анатолій переконався через місяць, коли Люда, лукаво глянувши на чоловіка, вимовила:
– Я хочу собі машину!
– У тебе ж немає прав…
– Купи. Їздити я вмію, – запевнила чоловіка Люда.
– Машину? Звідки я маю такі гроші? Навіть моєї зарплати на її покупку не вистачить…
– Візьми кредит. Зарплата в тебе хороша, – парирувала у відповідь жінка. – Марині чоловік BMW подарував. Я їй сказала, що ти теж мені готуєш сюрприз! Бачив би ти її обличчя в цей момент. Давай візьмемо машину крутішу за її!
Анатолій, здивовано глянувши на Люду, кілька секунд мовчав. Він переварював слова, які вона щойно сказала.
– Ні! – рішуче заявив чоловік. – Більше ніяких великих покупок не буде! Досить! З твоєї вини нам не вистачає грошей, і рідна мати купує мені штани та сорочки, бо в мене на карті навіть на шкарпетки не лишається!
Люда невдоволено закліпала віями і надривно заплакала. Вона важко сприйняла слова чоловіка про те, що більше не буде оновлення гардероба.
– Я тоді взагалі звільнюся з роботи! – сердито заявила жінка. – Я не збираюся ходити на роботу, в старому одязі! Або купуй мені речі, або я сиджу вдома!
– Тоді я з тобою розлучуся! – З незворушним виглядом відповів Анатолій. – І я не жартую!
Люда не повірила словам чоловіка і наступного ж дня під вигаданим приводом звільнилася з роботи.
Чоловік, дізнавшись про це, дотримався цієї обіцянки і подав на розлучення. Люді довелося ні з чим повернутись до батьків, бо квартиру Анатолій придбав до шлюбу.